Трапився у мене цього тижня вільний час, натхнення і сонечко у вікно. Хороше світло для того, щоб сфотографувати домашній непотріб, який давно плануєш продати через Slando – нечасто трапляється. Сфотографував. Позицій з 10. Виклав на сайт продажу. Найбільшу увагу пошуковців корисного і потрібного у домі, привернула моя користована техніка. Власне, про це й історія.
Кіножурнал-передісторія
Був у нас старий нетбук. Колись заробили на нього на виборах якогось там 2010-го року, два роки ним успішно користувалася дружина. А потім ми пошкодували її очі і купили для неї простенький, але великий ноутбук. Саме внесли за нього останню сплату по кредиту. Ну а нетбук, що вже з березня лежав собі і нудьгував, потрапив на «Сландо». Із чесним описанням його єдиного, але критичного недоліку – не тримає батарея. Тому дешево. Дуже. Практично за півціни аналогічних пропозицій.
Вже за добу мені пишуть повідомлення «не хочете мінятися на планшет?» А дружина якось натякала на планшет. Хотіла б. Хоча і не розумію навіщо їй… У кожного у домі по персоналці. Ну але тут такий випадок – мінятися. Та й якщо жінка хоче, а ти її кохаєш. Ну окей, — кажу я, давайте.
Серія перша. Ніхто нікому не вірить.
— Ей, не так швидко, у мене тут купа пропозицій, — каже мені мій візаві з Сімферополя. До речі, тезко.
Минув ще день. Видно «ще купа пропозицій» відпала (мабуть деякі з них і через такий тон спілкування, який вловлюється з одненького-єдиного речення. Утім, я на нього не зважив і продовжив переговори). Словом, мій візаві довго розпитує про технічний стан, про якісь приховані недоліки і подібне. Видно, не йме віри щастю чи що? Та ні, — кажу, все зим гаразд. Тільки от батарея і ще відклеїлися дві гумові лапки, на яких він стоїть. А так все в порядку. Навіть рідна коробка, документи, кульочки. Сумка в подарунок.
— Вишлете сьогодні?
Ну, чому б, думаю, не вислати. Пішов на «Нову пошту» і вислав. Домовилися ж. Відсилаю СМСкою номер декларації, передзвонюю, щоб переконатися, що номер дійшов і прошу вислати планшет. Якщо не сьогодні, то завтра (пошта ж працює). У відповідь якось невпевнені: «А, сьогодні? Завтра? Тобто як? Я думав як отримаю… Перевірю…» Ну, думаю я, чувак, твій планшет теж не новий, дивно це все, кажу, чувак, тут у нас заведено довіряти один одному, сто баксів і навіть тисячу – не та сума, щоб псувати собі карму і продавати свою повагу до самого себе, але, кажу, чувак, як хочеш. Забув про це і поїхав у своїх справах.
А повернувшись додому – знайшов у скриньці украй багатослівний лист-виправдання у такому стилі: «я думал вы отправите с обратной доставкой (где будет указан тип обратного товара и работоспособность — это ваша гарантия) так бы я хоть посмотрел на то что вы пришлете понимаете? .. а теперь вы мне предлагаете отправить вам точно также без гарантий что вы отправили мне именно рабочий нетбук… скажите мне пожалуйста свою дату рождения и точный адрес по которому проживаете я обманывать вас не собираюсь могу дать свой адрес и дату рождения и паспортные данные…»
Подивувався я вдруге за день і відповів йому на кшталт, чувак, заспокойся, дуже багато слів довкола теми, не вартої виїденого яйця. Перевіряй скільки хочеш. Просто ми сказали один одному «домовилися», почулися по телефону і цього для джентльменів має бути більш ніж досить. Адреси і фото-паспорта мені твого не треба, всі люди браття.
У відповідь ще один лист, ще більш багатослівний. «тут у нас некому доверять нельзя. ( На..буют на каждом шагу… советую прислушаться к моим словам — в этой части украины принято обманывать, как не печально это звучит. у нас даже у власти воры и уголовники. а еще — я меняюсь первый раз и хочу перестраховаться, не хочу быть лохом которого разведут, и еще статью нашел -вот там написано как обычно меняются в интернете — всмысле могут и обуть… так вот, оттуда я понял что если человек высылает первым — я получая товар проверяю и обратной отправкой высылаю свой. кто то по любому рискует. если вы думаете что тут все поступают по совести — вы ошибаетесь.»
Пошкодував я людину, порадив йому не хвилюватися і при нагоді відвідати Закарпаття, поглянути на іншу Україну і на стосунки людей у ній.
Серія друга. Всі люди – браття.
І на цьому розповідь можна було б закінчувати. Якби не інша історія, яка сталася за день перед описаним. Але я навмисне розповідаю її другою. Бо мінявся я також на Сландо із хлопом із села з-під Чернцівців. Мій об’єктив із неробочим автофокусом на його навушники і доплату мені 150 грн (така була пропозиція візаві). Після того як ми домовилися, чернівчанин попросив номер моєї банківської карти і закинув на неї 150 грн. Я отримав їх миттєво. Після цього ми сказали один одному «Героям слава» і одночасно почимчикували на пошту відправляти один одному «скло» і навушники. Всіх справ – на півгодини було. Чому? Та тому, що як я написав сімферопольцю: «Тезка, не проблема. Не волнуйтесь об этом всем. Я просто и правда не учел территориально-культурные различия. Я не хочу обидеть крымчан, у меня в Севастополе родственники живут. Но у нас и вправду все совсем по-другому. 🙂 (тут перказав ось цю історію з чернівчанином – прим. Авт..) Тут так принято. У нас "не обувают". )))) Такой менталитет. Спокойно получайте, проверяйте, убеждайтесь что все хорошо и не оправдывайтесь. Я все понимаю. Я нормальный адекватный человек. Простите излишнюю иронию в предыдущих сообщениях — я просто и правда удивился такому недоверию. Буду ждать да и все. 🙂 Хороших Вам выходных.»
Ось, власне, і все. І вам усім хороших днів. У які подумайте, чи і справді ми єдиний народ.
Залишити відгук
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.