Дожити б до неділі

Для того, хто народився у маленькому містечку чи селищі або принаймні вчащав у село до бабусь-дідусів, родичів на свята, покоси, вибирання картоплі, канікули чи відпустки, добре знайомий режим «від неділі до неділі». Це коли ти шість днів працюєш, а вже на сьомий пунктуально відпочиваєш. І не забудьте, що в суботу має бути обов’язковий банно-прибиральний день. Ніяких тобі «посплю довше після трудового тижня, бо субота ж!»
Шостий день для селян завжди був особливий, навіть дещо окремішній у тижні, хоча й ущерть заповнений усілякою роботою та клопотом. Бо треба ж навести порядок з хатою, двором, тілом, та, можна сказати, навіть душею. Зрання підскочивши та взявшись до роботи, закарпатець мив, драїв, вибивав, полірував, підмітав, прав, пік, варив, смажив – і все лиш для того, аби підготуватися до одного дня – святої Недільки. Бо ж наступного ранку треба швиденько встати, погодувати худобу і хутко зібратися до церкви, аби перед громадою не осоромитися й не прийти до храму, коли вже піп Євангеліє читає.
Після служби коротка розмова з родичами і знайомими про те, що відбулося за тиждень: як несуться кури, доїться корова, ростуть діти, родять яблука, сходять крумплі, ріпа, картопля чи що там у кого росте. А якщо є настрій і бажання, то можна потому зайти в гості до кумів чи родичів на децу або, навпаки, закликати їх до себе. А там за файним столом, добрим вином чи паленкою, обговорювати, що Марія прийшла до церкви дуже зажурена, кажуть, у неї чоловік заболів; дивуватися, чого це Олена начепила таку яскраву хустку, бо ще ж 40 днів за бабою не минуло; навіть заздрити, яка ж файна у Василя «городська» жона. А в кінці, прощаючись із родаками, дякувати за добру гостину чи, навпаки, вдавано й дещо награно просити вибачення за таке скромне частування. Відтак, прийшовши додому, закривши кури, обійшовши худобу й помолившись Богу, із легким серцем та важким шлунком вкладатися спати, бо ж завтра новий понеділок, а далі… середа, … субота і знову ясна довгождана неділя.
Якщо кожного дня отак варитися в цьому колоритному, насиченому, тягучому й ароматному «соку», то, звісно, така розміреність може й набриднути та навіть у зубах потроху нав’язнути. Але у пришвидшеному міському ритмі згадуєш: нині середа тільки тому, що цього дня виходить улюблена газета, а в суботу радісно спиш, доки дають, бо за тиждень так стомився, що вже ні про яке прибирання навіть думати не можеш і не хочеш. Бездільну неділю вже псує думка про те, що от він зненацька і знову тут – цей клятий понеділок.
Коли зміну сезонів радше по¬мічаєш за знижками на колекції у вітринах магазинів, а не по тому, що пташки відлетіли чи молода кропива вже з’явилася, – хочеться знову розміреності, неквапливості й абсолютної прогнозованості такого от несучасного і традиційного життя-буття. У якому, звісно, вдосталь непоказних та негарних слів і вчинків, клопотів і трагедій, але чомусь, здається, є більше сенсу, глибини та щирості.

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*