Біда з героями

29 січня ук­раїнці відзначили 95-у річницю бою під Крутами. І знову, вкотре під час таких дат, примудрилися цього дня влаштувати  своєрідний батл героїв.

Так, в Одесі представники ВО «Свобода» вшановували пам’ять загиблих студентів, а активісти проросійської антифашистської організації «Колокол» палили чорно-червоний стяг ОУН-УПА, бо, мовляв, це символ нацизму. Свободівці, не довго думаючи, у відповідь спопелили прапор громадської організації «Партія Сталіна». Яким боком трагічна загибель студентського куреня в нерівному бою 1918-го року стосується фашизму – дуже цікаве питання. Втім точно не для активістів молодіжної організації «Колокол», яким що ОУН-УПА, що УНР, видно, – один фрас.

Звісно, кожна людина, доба і місце вибирають своїх героїв. Комусь, як виявляється, і Сталін – «талановитий господарник». Тож, напевно, такі маргінальні ексцеси притомній людині взагалі не варто би брати до уваги. Адже постійні колот­нечі між прихильниками колишньої метрополії й «аборигенами», якими себе вважають націоналісти, в Україні вже давно нікого не дивують.

У підсумку залишаються тільки уламки від пам’ятників, попіл від прапорів, кілька синців, квашена капуста на писку й каша в голові.
Іноді навіть може здатися, що це щось на кшталт фанатських суперечок, який супергерой крутіший – Бетмен чи Супермен. Але, на жаль, поблажливою посмішкою та покручуванням пальцем біля скроні тут не обійдешся. Можна, звісно, й далі снобитися й досить зневажливо сприймати сам факт існування якихось там героїв для дорослої людини. Однак без визначення центрових і важливих для історії держави постатей не обходиться жоден процес націєтворення.

Свого часу австралійці дуже болісно й трагічно сприйняли поразку воєнного формування АНЗАК (Австралійсько-новозеландський армійський корпус) під Галіполі в Туреччині під час Першої світової війни. Масове винищення, майже бійня, молодих людей у незрозумілій і чужій борні на другому кінці планети змусило австралійців переосмислити самоіндетифікацію: ми не колонія – ми окрема суверенна країна. Саме цю поразку в далекій і майже забутій війні австралійці вважають  моментом народження нації. «Завдяки Дарданелльській операції у нас з’явилося почуття національної свідомості», – нагадав 2006 року генерал-губернатор країни Майкл Джеррі. Сита й успішна держава, яка на хвилі загального проспериті могла б уже давно забути ту сиву давнину, навіть має окремий закон, за яким із 1956-го року в Австралію заборонено ввозити будь-які товари, які містять у назві слово ANZAC.

Вічно скептичним і багатостраждальним українцям такий факт може навіть видатися кумедним. Подумаєш: слово, символ чи кольори – на них же ж не поїси, не вдягнешся і автівку не купиш. Але в тій глибокій ямі, де ми нині сидимо, іноді видається дуже важливим хоч час од часу піднімати очі до неба, а не лише рити землю носом у пошуках поживи. А там, дивись, і зблиснуть «загиблі поети й герої – всі ті, хто так вірив у світле майбутнє твоє».