Душею корпусу називають його працівники ректорату. Хто не знає Івана Тегзу – він технічний працівник ректорату УжНУ, розповідає медіа центр УжНУ.
Під час революційних подій у нашому місті сивочолий чоловік не випускав із рук прапора, очолюючи колони мітингувальників. Стояв у першому ряду під час штурму ОДА й на неї повісив український прапор. А ще він на рівні з молодими хлопцями рубав дрова, розносив чай, шукав теплий одяг, підбадьорював усіх. Іван Тегза, і правда, – один із символів Ужгородської революції.
Іван Тегза: столяр, художник, мисливець, рибалка, бджоляр, поет, реставратор… А ще – колишній чемпіон Ужгорода з боксу, кращий стрілок в армії та людина, у якої 1-й розряд з вільної боротьби.
Крім того, він – люблячий чоловік, батько двох талановитих доньок та й майстер на всі руки. Народився у багатодітній селянській родині, де було 3 братів та 4 сестри. Мама й тато дуже скоро померли, тож пану Йвану довелося самому ставати на ноги, та й ще рідним помагати.
Після закінчення школи здобуває диплом художника-майстра. Після її закінчення вчителює у селі Копашневі, стає до армійського строю. Один із найбільших відрізків часу – 30 років – присвячує художньому фонду. Працює з Ф. Манайлом, А. Коцкою, І. Шутєвим та ін…
Йому пощастило зустріти великих людей. Сьогодні ж усім, хто працює в ректораті УжНУ, щастить на Івана Тегзу. Його ранок традиційний: прокидатися о 6-й, слухає новини, сідає в стареньку «Таврію» і їде на роботу. А там, окрім столярського цеху, кабінети викладачів, проректорів, секретарів. З усіма він вітається, жартує й НЕОДМІННО дарує квіти.
Дядя Ваня каже, що йому скоро стукне 100 – через 26 років. І не думає зраджувати ранковим зарядкам, ходінню босоніж по снігу і улюбленій бринзі. Любить згадувати молоді роки, коли «ганяли на моторці», як хтось сказав би, важке і голодне дитинство, яке й посіяло зерна любові та вдячності, а ще вміння радіти дрібницям та й бачити їх у щоденному житті.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.