Претенденти на постаменти. Думки городян розійшлися

Генеральний консул Cловаччини запропонувала встановити в Ужгороді пам’ятник Мілану Штефанику. Думки городян розійшлися

За свою понад тисячолітню історію Ужгород з десяток разів «переходив» з однієї держави до іншої, що спричинило не тільки мультинаціональність його громадян та різнобарв’я культур, а й персоніфікувало ідолів на постаментах. І, якщо витесані у камені чи відлиті у бронзі фігури не несуть ідеологічного забарвлення, – ніхто, крім п’яних вандалів, жодних претензій до них немає. Скромні та монументальні пам’ятники геніям національного масштабу та видатним культурним діячам і митцям краю Т. Шевченку, Ш. Петефі, О. Пушкіну, Т. Масарику, О.  Духновичу, А. Волошину, Є. Фенцику, А. Ерделі та Й. Бокшаю, І. Рошковичу зведені як десятиліття тому, так і недавно, прикрашають величні площі та затишні сквери міста.

Зовсім інша доля була вготована ідеологічним символам різних епох. Першим масштабним монументом в Ужгороді стала скульптура президента-засновника Чехословаччини Томаша Масарика зведена по його смерті 1935 року. Простояв він недовго – 1939 року Ужгород відійшов до Угорщини і на старому постаменті з’явився новий ідол – мадярський регент Міклош Горті. Та недовго й ця музика грала – 1944 року прийшли совіти і поміняли на «масариковому» постаменті фігуру адмірала М. Горті на маршала Й. Сталіна. З розвінчанням «культу особи» монумент ліквідували, а величний пам’ятник пролетарському вождю В. Леніну вирішили спорудити у більш «фортовому» місці, де він мав простояти віки. Не судилося – 1991 року знесли і його…

При «інвентаризації» нинішніх володарів ужгородських постаментів з’ясувалося, що не знайшлося місця представнику словацької національності. Генеральний консул Янка Буріанова запропонувала меру Ужгорода Б. Андріїву знайти можливість звести пам’ятник Мілану Штефанику, який брав активну участь у створенні Чехословацької Республіки та отримала від міського голови згоду.

Якщо сама пропозиція увічнити пам’ять видатного сина Словаччини на території Ужгорода сприймається позитивно, то щодо претендента є запитання.

КОМЕНТАРІ

«ВІН СТАВ ПЕРШИМ СЛОВАКОМ, ЯКИЙ СВОЄЮ ДИПЛОМАТІЄЮ ВПЛИНУВ НА ЄВРОПЕЙСЬКУ ПОЛІТИКУ»

Янка БУРІАНОВА, генеральний консул Словаччини в м. Ужгород:

– Мілан Ростислав Штефаник – видатний словацький науковець, публіцист, військовий, дипломат, політик. Він зіграв визначну роль у створенні Чехословацької Республіки 1918 року і своєю активною зовнішньою дипломатією підготував для неї міжнародне визнання. Ще до виникнення держави він сформував військо – Чехословацький закордонний легіон. У першому уряді ЧСР очолював Міністерство оборони.

Значущість його особистості полягає не лише у вирішальному внеску в заснування першої вільної держави чехів та словаків. Він став першим словаком, який своєю дипломатією вплинув на європейську політику. Припускав, що настане період, якому він дав визначення «європеїзація» – стан гармонії між європейськими народами, адже його думки були надзвичайно передовими та досі є актуальними.+

В Ужгороді вже встановлено бюст Т. Масарика – першого президента ЧСР. Словацька Республіка лобіює встановлення бюсту М. Р. Штефаника як найвідомішого словака, який зробив вагомий вклад у створення Чехословацької Республіки, незважаючи на те, що Ужгород він жодного разу не відвідав, оскільки помер 4 травня 1919 року в авіакатастрофі біля Братислави, повертаючись з-за кордону на батьківщину після тривалої відсутності

«НА УВІКОВІЧЕННЯ ЗАСЛУГОВУЄ ПОЕТ, ЖУРНАЛІСТ І ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ БОГУСЛАВ НОСАК-НЕЗАБУДОВ»

Олександр ГАВРОШ, письменник і журналіст:

– Як відреагували би словаки, коли Київ запропонував поставити у Пряшеві чи в Кошицях пам’ятник генералові Скоропадському чи військовому міністру Петлюрі на знак українсько-словацької дружби? Напевно, відмовилися би від такої пропозиції. Натомість є чимало словацьких діячів, які прислужилися порозумінню між нашими народами і заслуговують на увіковічення. Наприклад, поет, журналіст і громадський діяч Богуслав Носак-Незабудов, який побував у нашому місті 1843 року і залишив безцінні репортажі під назвою «Листи з невідомої країни». Завдяки цьому маємо унікальну фіксацію Закарпаття з 1843 року. Його бюст перед школою зі словацькою мовою навчання у місті над Ужем, про яке він так чудово відгукнувся, був би цілком доречним.

«ХТО ТАКИЙ М. ШТЕФАНИК – У КРАЇ НІХТО НЕ ЗНАЄ»

Володимир ПІПАШ, голова обласного об’єднання ВУТ «Просвіта», кандидат історичних наук:

– Ми з повагою ставимося до діячів чехословацького національно-визвольного руху, творців незалежної ЧСР. В Ужгороді є пам’ятник першому президенту держави Т.Г. Масарику, хоча жодного такого на честь діячів всеукраїнського національного руху, борців за незалежність України, хоча б М. Грушевському, у сусідів чомусь немає.

Однак якщо Т.Г. Масарика у Закарпатті пам’ятають, то хто такий М. Штефаник – у краї практично ніхто не знає. І не дивно, бо жодного стосунку до Закарпаття він не має. Натомість, є чимало інших особистостей чеської та словацької національностей, які заслуговують на шану закарпатців. До них відноситься архітектор Франтішек Крупка, що залишив в Ужгороді чудовий спадок – архітектурний ансамбль мікрорайону Галагов, нинішньої Народної площі, а передусім – будівлю Народної Ради та уряду Підкарпатської Русі.

«ПЕРІОД ЗАКАРПАТТЯ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ – ЦЕ 20 РОКІВ УСПІХУ»

Світлана ПАХОМОВА, професор, завідуючий кафедрою словацької філології УжНУ:

– Штефаник – найвизначніший інтелектуал словацького народу, блискучий учений у галузі астрономії. Під час Першої світової війни – льотчик, військовий, дипломат, активний діяч, що стояв біля витоків Чехословацької Республіки, найдемократичнішої країни свого часу, частиною якої був і наш край у 1919 – 1938 роках.

Період Закарпаття у складі Чехословаччини – це 20 років успіху, 20 років розвитку. І саме у такому ракурсі я сприймаю можливість увічнення пам’яті Мілана Штефаника в Ужгороді.

Якщо ж говорити про культурних діячів Словаччини, то тут, безперечно, заслуговує на вшанування письменник і журналіст Богуш Носак-Незабудов

Джерело: День.kiev.ua