Позивний «Центральний»

Їх голос час від часу чує кожен ужгородець, проте майже ніхто не знає, як вони виглядають, ба навіть їхні імена не відомі. Однак це не секретні агенти і не ведучі на радіо, а, так би мовити, звичайні бійці невидимого фронту – оператори таксі. Озвучені, але безликі посередники між водіями та пасажирами, для яких мовчання апріорі не може бути золотом. Ці люди люблять поговорити, але разом із тим мусять мати міцні нерви і вміти тримати себе в руках.

Оператор однієї з ужгородських служб Заміра Софронова вже вісім років координує маршрути міських таксі та каже, що знає в обласному центрі майже кожен поворот чи закуток. Дівчина зізнається, що щиро любить свою роботу, адже навіть її ім’я з узбецької перекладається як «балакуха». Про тонкощі та особливості професії оператора таксі Заміра люб’язно розповіла в інтерв’ю «Замку».

Робота для балакучих

– Заміро, як почалася твоя робота оператором і коли?

– Мені було лише 18, коли прийшла в цю професію. Тоді я була абсолютно «зеленою». Наприклад, навіть не уявляла, де Капушанська (сміється. – Авт.). А тепер дуже дивуюся з людей, які не знають, де знаходиться та чи інша вулиця.

Довелося самій у всьому розбиратися. Я брала записник та ручку й обходила місто пішки. Дивилася, де і яка вулиця, з якого боку починається нумерація будинків і т. д. Адже за стажування грошей не платили, от я і хотіла чим швидше всьому навчитися. Мене одразу призначили старшим диспетчером. Та ще й довелося працювати з напарницею, яка була на 8-му місяці вагітності, тобто вчитися просто не було часу. Мапа перед тобою, всі телефони одночасно дзвонять, а ти зберися і вишукуй, де знаходиться якась периферійна вуличка. Можливо, це й на краще, адже я мусила посилено працювати. Мені сподобалася ця робота, вона цікава, особливо для тих, хто любить поговорити (сміється. – Авт.). Тривалий час працювала у двох найбільших службах таксі міста, а не так давно перейшла у порівняно молоду компанію.

– Які обов’язки у старшого диспетчера?

– Якщо зовсім просто пояснювати, то в нього має бути не два вуха, а чотири. Бо він не  тільки сидить і приймає заявки, а повністю координує ситуацію та видає таксистам замовлення. Відповідно водночас має чути і клієнта, і водіїв, та ще й напарницю, якщо вона в цей час кричить: «Я вже це замовлення прийняла». Одне слово, значно більша відповідальність, адже ти маєш контролювати усі автівки на лінії. Наприклад, одразу мусиш реагувати, якщо довго не чуєш когось із таксистів. Адже в них таки небезпечна робота.

– У твоїй практиці були подібні ризиковані моменти?

– Звичайно, різне траплялося. Я ж працювала і в нічні зміни. Саме в цей час варто особливо пильнувати за таксистами. Бувало, на водіїв і з ножем кидалися. Якраз для таких випадків у нас завжди залишався вільним один позивний – сьомий. І якщо таксист по рації повідомляв: «Сьомий порядок», – то ми розуміли, що сталося щось лихе, адже такого позивного у нас насправді не було. Або інший цікавий момент, якщо під час виклику на Радванку з якоїсь причини починали буянити роми, а таке час від часу трапляється, то одразу на поміч таксистові з’їжджалися всі автівки, які на той момент були поруч. Зауважу, що в таких ситуаціях водії дуже підтримують один одного.

– А пасажирів не доводилося рятувати з біди?

– Бувало, що переймалися і долею клієнта. Наприклад, кілька років тому в одному з будинків на вулиці Цегольнянській насильно утримували дівчину. І вона саме у мою нічну зміну зателефонувала до нас у службу та викликала автівку. Однак зауважила, аби ми їй не передзвонювали, крім того, попросила не під’їжджати до воріт, бо, мовляв, собака розгавкається і тоді її просто «приб’ють». Ми навіть не знали, як нам на це реагувати. Проте зробили, як просила дівчина. На жаль, таксист так її і не дочекався, напевно, не змогла вислизнути. Лише через декілька днів ми дізналися, що саме звідти вона потрапила до лікарні.

Розмова для семи телефонів

– Таксисти й оператори дружать? Чи бувають між вами конфлікти?

– Ну, без конфліктів не обходиться, напевно, жодна робота. Але в більшості випадків ми знаходимо спільну мову. Просто треба до кожного знайти правильний підхід. У спілкування з одними таксистами потрібно додати трохи сюсюкання, тоді вони все для тебе зроблять. А з іншими якраз навпаки – виявити тверду позицію. Наприклад, коли я працювала у своїй першій службі, то серед таксистів було багато військових. Тож у них взагалі не було такого, що хтось чогось не хоче робити. Вони реагували, як в армії: є наказ – потрібно його виконати.

– Операторами частіше працюють молоді жінки, а чи є серед них старші люди?

– Принаймні я старших жінок не зустрічала. Може через те, що у цій професії дуже важливо мати миттєву реакцію та досить швидко говорити. Крім того, це робота, на яку можна потрапити без відповідної освіти, тож і йдуть на неї переважно молоді дівчата.

– Чи знаєш ти зараз, так би мовити, кожен камінь в Ужгороді?

– Зрозуміло, що все не так буквально, але й справді доводиться пам’ятати, де знаходиться той чи інший магазин, навіть найменший, коли і на яких вулицях можна потрапити у затор, де потрібно правильно звернути, а також постійно необхідно тримати на контролі інформацію про те, де у місті з’явилися нові вулиці, провулки чи розв’язки.

– Скількома телефонами тобі доводиться користуватися під час роботи?

– Зараз – це один міський телефон і вісім мобільних. А на попередній роботі було аж 8 стаціонарних та 7 стільникових. До речі, у нас є спеціальна педалька, якою ми вимикаємо та вмикаємо зв’язок по рації з таксистами. Це потрібно для того, аби хоч трошки  звільнити руки.

– Уночі телефони не сняться?

– Буває іноді. У мене мама часто вночі приймає замовлення. Відбувається приблизно такий діалог. Я кажу, наприклад: «П’ятий, п’ятий…», а мама відзивається: «Так, слухаю». Далі я: «Приймете замовлення?», а мама у відповідь: «Так, звичайно». Вона мені пояснила, що їй простіше відповісти і заспокоїти, ніж цілу ніч слухати, як я намагаюся докликатися таксистів (сміється. – Авт.).

– Вам часто доводиться працювати у свята. Як люди реагують на те, що потрібно виходити на роботу, наприклад, на Різдво?

– Нормально реагуємо – це ж звичайні робочі моменти. Я й сама дуже часто святкую новорічну ніч саме на роботі. А, наприклад, таксистів приваблює те, що у такі дні вони можуть більше заробити. Те саме можна сказати і про роботу вночі. Адже великий плюс нічних змін – можливість швидко без заторів доїхати з одного кінця міста в інший.

– Якщо людина нетвереза чи якось неадекватно поводиться, ви відмовляєте у замовленні?

– Це вирішує сам водій. Ми лише приймаємо замовлення. Таксисти вже на місці бачать свого клієнта, оцінюють ситуацію і, відповідно, вирішують, чи варто брати в машину такого клієнта. Хоча це, зрозуміло, може комусь і не сподобатися. Однак зауважу, що й кожен пасажир зі своїми забаганками. Хтось хоче дуже чисту машину, інший просить, аби в салоні не було накурено, ще комусь взагалі потрібна жінка-водій. 

– Ти казала, що хочеш змінити фах, невже набридла ця робота?

– Ні, не набридла. Якби не двійко дітей, то я б не змінювала фаху. Професія мені дуже подобається. Але мушу шукати місце, де буде звичайний восьмигодинний графік. Адже з добовою роботою важко приділити потрібний час малюкам. Приміром, елементарно відвести і забрати дітей зі школи та садочка не маю можливості. Я просто завважила, що багато пропускаю у їхньому житті, а мені це не дуже подобається. А так, я би тут, напевно, ще довго працювала. 

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*