Особливості «полювання» малярів на Виноградівщині (ФОТОРЕПОРТАЖ)

В останні дні вересня ми подалися у селище Королево на Виноградівщині, у дитячий будинок сімейного типу «Зернятко», який діє при монастирі сестер святого Йосифа (УГКЦ), як і  дитячий садок «Назарет».

Але цього разу нас більше цікавив пленер «Масарик. Наша історія й наша сучасність», який тривав тут 10 днів, а художників із різних міст України гостинно поселили в одній із частин комплексу.

«Люди виносили воду, щоб помила руки від фарби»

Заклад одразу кидається в очі – при вході плакат «Небесної сотні». Й не дивно, адже ним опікується священик, військовий капелан Іван Ісаєвич, а дітками займаються монахині. Отця на місці не застали, він на сході України, й уже не вперше (брав участь у боях за Дебальцево, отримав поранення). У частині, де мешкали художники, все було в картинах, стояв запах фарб. Це був день збору й пакування на інший пленер. Не застала вже митців Віктора Стогнута зі Львова та Миколу Качура з Івано-Франківська – поїхали. Ми теж включилися в роботу, а заодно спілкувалася.

Організатор пленеру, громадський діяч із Ужгорода Юрій Дік зауважив коротко: «Чому Т. Масарик? Перший президент Чехословаччини, філософ, громадський діяч, котрий чимало зробив для Закарпаття. Та й у Стужиці, де продовжимо пленер, національний природний парк, який заснували ще за Австро-Угорщини, розквіту зазнав саме за часів Чехословаччини».

Тендітна молода мисткиня Варвара Гаврилюк – єдина представниця прекрасної половини на пленері – приїхала із Одещини, член НСХУ. Бувала у нас на пленері на Березнянщині. Думала, тут будуть гори. «Гір нема, але теж цікаво – така атмосфера, вимощені містечка, хатки. Це й шукала у своїх роботах. А у Виноградові більше працювала із церквами. Пленер для мене – знайти дух місця. Це найцінніше. Це я роблю перш за все для себе, бо живопис – моє покликання, а не робота», – каже дівчина. Зізналася, що не завжди вдавалося побути сам на сам із мольбертом: «Тут чудові люди, розмовляла з половиною вулиці, пропонували погрітися кавою, виносили теплу воду, щоб помила руки. Іноді доводилося працювати "під прикриттям та з легендою" – "маю чоловіка і сина в Одесі".

Її колега, вусань Ігор Василевський представляє Суми. У нього за плечима кримське художнє училище у Симферополі, де навчався живопису, потім був Київський художній інститут, де вчився книжковій графіці. Член НСХУ. «Тепер от розриваюся між живописом і графікою», – каже, демонструючи нам графічні офорти. «Як сказав покійний С. Якутович, графіки –це аристократи у мистецтві, тому вона для вишуканих людей. Загалом, вважаю, мистецтво не може належати народу (існує твердження), бо воно елітне. Зрозуміти його можуть не всі, – додає. Щодо пленерів, то пан Ігор згадав 1995-й у перечинських Дубриничах, де нині мешкає народний художник України Тарас Данилич. «Тарас уже народний?! Ой і вправні ви, закарпатці», – сміється. Вважає, що приносять користь, малюючи туристичні принади. «Ми даємо людям заряд, надію, лікує душу. Хоча малярство –це хвороба», – резюмує. Щодо атмосфери, то всюди відчував Божу благодать, щоранку заходив у капличку свм. Теодора Ромжі.  

«Тут хотілося б писати не один день»

Івано-Франківськ представляв Федір Матейчук, який нагадував казкового батька Карла. Член НСХУ, не раз бував у наших краях, але на Виноградівщині вперше. «Мені завжди цікаво на новому місці, бо тут своя архітектура, люди. Знаєте, я об»їздив багато міст України, але такої реакції на художника із мольбертом на вулиці не зустрічав, – каже. – Якось підійшов батько, поставив синів по стійці «смирно» й фотографував». Тут хотілося б писати не один день». «Ми рідко із дітками пересікалися в коридорах, але вони такі хороші й виховані, видно, що із ними працюють сестрички», – додає.

Молодий митець Єгор Дулін із Лисичанська Луганської області закінчив Харківську державну академію дизайну та мистецтв, тож вважає себе харків’янином. На пленерах буває часто, підраховує, 9 -10 за рік, і вже також є членом НСХУ. «Нещодавно відвідував Польщу і Сербію, там захоплюються українським малярством. Хоча там зовсім інше ставлення держави до художника, стимулює. У нас цього нема поки, майже всі пленери приватні. А пленер – певне зростання, саме тут ти формуєшся як художник», -додає. Єгор приїхав із батьком. «Напросився до сина, бо не бачив Західної України. Максимум – Рівненську АЕС», – розповідає.  

Все, що шукає митець, є у Копані

На завершення представляємо трійцю – Олександр Криушин та Олексій Дмитрієв із Харкова (випускники та викладачі Харківської державної академії дизайну та мистецтв, члени НСХУ), та Олександр Шандор, митець із Виноградова, який має за плечима Ужгородське училище прикладного мистецтва, й який виявився єдиним закарпатцем – учасником пленеру. Він добре знає район, й тут малював –перемалював. «Ходили, не знали, што малювати. Саша каже: «Ти повинен мені показати родзинку Виноградівщини». Показав, були в захваті». Зізнається, що працював у тому ж темпі, що й друзі. А от рідний Виноградів не малював. «Місто треба малювати навесні, бо тоді сакури, або коли пізня осінь, яка тут буде тільки після 25 жовтня», – радить. Зізнається, що пленером задоволений, хоча бракувало «транспортної складової», бо іноді на правах господаря, щоб всіх відвезти, то робив по дві «ходки» на власному авто.

Чим запам’ятається Виноградівщина харків’янам?! Олексій Дмитрієв не приховує: «Дуже цікаві дворики, інтимна обстановка, така якась аура своєрідна, сімейна. Виноград (навіть запам’ятав назву «лугош») у кожному дворі, й цей запах. Й це не може не притягувати. Великим відкриттям стала Мала Копаня. Тут є все, що шукає художник, – захопливо розповідає. – Тут все зібралося в одному селі: й вид на Тису, що розвивається цікавим орнаментом між горами, і речі, які відкривалися панорамно, дзвінко. Ти відчуваєш себе птахою. А за мить – відчуття, що ти за столом біля якоїсь хати під лугошем, де тебе пригощають, розповідають щось кумедне. Якесь так тепло, душевно та комфортно». Додав, що тут багато церков, які доповнюють картину місцевості. «Королево – більш міське, а в селах, які бачили, більше розвитку в мотивах. Дає багатий матеріал. Але пленер – це тільки частина програми. Ти набираєш матеріал, згадуєш діалоги людей, переглядаєш фото. Й вже вдома продовжуєш працювати над повнометражною роботою», – підсумовує.  

Натомість Сашко Криушин, який, чи не найбільше із приїжджих художників, об’їздив Закарпаття із пленерами, чесно зізнався, що взагалі не хотів сюди їхати: думав, що тут нічого робити. «Раніше дорога із Мукачева до Виноградова здавалася мені смертною нудьгою. Тільки теплиці, теплиці… Думав, помалюю кущ і Тису, зроблю кілька етюдів. Спочатку тут мене нічого не зачепило. А коли Саша показав усе, отоді й почали відкриватися мотиви. Так завжди: можеш кілька днів проходити повз, а потім раз – повернувся, а там сонце так падає і ти побачив зміст у ньому, глибину, – розповідає жваво. – Оце найголовнішим – побачити не просто красу плям, ритмів, а зміст, сюжет. Навіть якщо це кущ і Тиса». Й нині каже, дуже задоволений, бо отримав набагато більше, ніж очікував.

Мала Копаня теж здалася спочатку простою. «Щоб зрозуміти, потрібне спілкування. Це як із людиною»,  – додає О. Дмитрієв. «Почали знайомитися, покинуті хати, у кожної своя історія, ці сухоцвіти поруч, – каже О. Криушин. – Такі поетичні місця. Буде нагода приїхати сюди знову. Цього року яблука вродили добре, й ці повні гілки на заході сонця – це щось»…

Сестри нам дали в дорогу бутерброди та яблука й у неділю проводжали частину в Ужанський нацпарк на Березнянщину та в Ужгород. Там вже будуть зовсім інші мотиви.

20180929_123518 (1)

 

Варвара  (1)
Олександр Шандор (4)
20180930_125134
20180929_134147
20180930_120442
Олександр Криушин (2)
20180929_165540
20180929_141106
20180930_121149
я,О.Криушин, О.Дмитрієв, О.Шандо, І.Василевський
Ігор Василевський
Федір Матейчук1
Дулін
Ф.Матейчук, Є.Дулін із батьком
В.Стогнут
20180930_080220
42651244_1104279809719216_2332213520000614400_n
20180929_162704
20180929_133634
20180929_123939
20180930_120059
20180929_165527

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук