Олеся Герчаківська: «Репетиторство у середній школі – це наслідок ліні та неуважності батьків»

Відома й шанована в Ужгороді людина і Педагог Михайло Мегеш поширив у мережі Фейсбук дуже актуальне інтерв’ю із учителькою математики Львівської математичної гімназії «Євшан» Oлесею Герчаківською, яке вона дала журналісту проекту «Я не дякую хабарем». В ньому порушені питання, що повною мірою стосуються і навчальних закладів Закарпаття. Гадаємо, те, про що говорить львівська вчителька, є актуальним як для ужгородських освітян, так і для батьків та самих учнів. Подаємо цю розмову про об’єктивність учителів та про корупційні  фактори, що можуть впливати на оцінку результатів навчання школярів, повністю.

– Часто чуємо загальні нарікання на корумпованість української системи освіти. Але ж система складається із конкретних навчальних закладів із власними успіхами, традиціями, проблемами. Пані Олесю, як у вашій гімназії виглядає ситуація з тим, за чим багато хто бачить підкуп чи корупцію?

– Навряд чи можна категорично  стверджувати,  що корупції в освіті немає. Однак у школах вже багато чого зроблено й робиться на шляху до її подолання. Якщо говорити про гімназію,  в якій я працюю, то після Майдану ми відмовилися від подарунків до Дня вчителя та 8 Березня.

На випускному вечорі учителі відвідують лише урочисту його частину. Традиція ж  оплати ресторану для вчителів припинилася.

Ситуація із подарунками така:  багатьом вчителям потрібна не пачка кави, а пачка паперу для самостійних робіт.  Що стосується  технічного обладнання, без якого вчителеві складно подавати дітям матеріал, то дирекція забезпечила шкільні класи технікою  спільно з батьками. У даному випадку маю на увазі таку коштовну річ як проектори, які тепер є у кожному кабінеті. Кошти на такі вартісні речі збираються через благодійний фонд, і будь-хто з батьків може отримати звіт та довідатися, на що їх витрачено. Цей звіт доступний онлайн.

– Але ж чимало батьків, які допомагають школі грішми, буває, ще й змушені платити репетиторові, бо вважають рівень знань їхньої дитини з важливого для неї предмета недостатнім. Що робити з репетиторством?  Яким воно має бути?

– Репетиторство потрібно узаконити. Тобто, якщо я займаюся репетиторством, то мушу зареєструватися як ФОП і платити податок державі. Але найбільша проблема у цьому питанні  не в самій  реєстрації, а в тому, що наші вчителі не розуміють:  не можна займатися репетиторством із власними учнями, у яких ти ведеш уроки. Для мене це принцип.

 Але звичайне шкільне репетиторство треба розмежовувати із підготовкою до ЗНО, де відбувається узагальнення та систематизація знань. Додаткові заняття стали модою, цього не було 20-30 років тому, як не було і готових домашніх завдань чи інтернету. У радянські часи вчителі проводили консультації за державний рахунок, це існувало навіть на початку Незалежності, це замінювало теперішнє репетиторство. Тепер через економію коштів у державному бюджеті консультації не оплачуються.

Вважаю, що репетиторство у середній школі – це наслідок ліні та неуважності батьків. Батьки повинні переконати дитину, що час, проведений у соціальних мережах, має стати часом, за який можна розібратися із домашнім завданням, зокрема, обговорити його з друзями.

Репетитори ж лише надиктовують розв’язки, тож, це не можна вважати справжньою роботою ні для учня, ні для вчителя. Але батьки працюють, платять гроші і формують попит на репетиторство.

– Але ж учитель теж може формувати той попит, занижуючи, наприклад, оцінки учням? Чи є шкільна оцінка корупційним чинником?

– Я не знаю вчителів, котрі самі вимагають чи умисно роблять із «10» балів – «5». Але знаю батьків, яких хвилює оцінка, а не знання. Можна змоделювати ситуацію, за якої відмінено оцінки, але ж залишалися б критерії «правильно» і «неправильно» Оцінка є певним критерієм та каталізатором – це має стимулювати дитину. Оцінка повинна стимулювати батьків допомогти визначати дитині пріоритети: якщо дитина слабша у математиці – то, може, мови у неї на високому рівні?  Але українські батьки переважно дуже амбітні і часто турбуються саме  оцінкою, а не тим, які знання позначає ця оцінка.

У нашій школі усі відмінники підтвердили свій рівень знань сертифікатами ЗНО. Але ж так буває не завжди і не всюди.

Моє покоління із Незалежністю почало з нуля, мої діти, які зараз отримують вищу освіту, уже мають певний капітал. Але основні зміни не за мною і не за ними, бо процес дуже тривалий.

– Наскільки важлива позиція вчителя у  процесі звільнення шкільної освіти від корупційних чинників? 

– Вчитель сам обирає позицію. Я, наприклад,  люблю активних учнів, які цікавляться оцінками, просять щось перескласти. Ми маємо пояснювати дитині, що в школі вона вчиться, аби мати право на помилку. Я роблю так: виставляю оцінки лише за письмові роботи, проводжу короткі самостійні роботи щодва уроки. За усні відповіді я не ставлю оцінок, бо хочу, аби учень нормально почував себе біля дошки і не боявся. Тому я не ставлю оцінок за домашні завдання, які зараз хіба лінивий не перепише з інтернету.

– Чому шкільна корупція є чи не найбільшою загрозою для формування здорового суспільства?

– Корупція – дуже об’ємне явище. Навіть у межах однієї школи чи класу. Наприклад,  списування – це також корупція.  Я завжди кажу своїм учням: «Не давайте списувати, бо це те саме, що крадіжка!» Списування – дійсно, проблема, і вчитель не повинен давати списати. А вчителі при виставленні оцінок нерідко  кажуть: поставлю менше, бо списав. Це неприпустимо. Потрібно пропагувати розум серед дітей, вони мають розуміти: «Модно бути мудрим!». Я спостерігаю за своїми учнями – п’ятикласники не дають списувати, старші під виглядом допомоги дають, звісно. Але якщо тенденцію закріпити серед п’ятикласників, то й старшокласники списуватимуть менше. Бо на ЗНО ти не спишеш.

– Який елемент побутової корупції в українському суспільстві ви вважаєте найбільш загрозливим?

– Я іноді маю справу із державними службами чи довідками і особливих проблем там не відчуваю. А от медицина – то є проблема. Мені приємніше піти у приватну клініку, заплатити за послугу і отримати належне ставлення до себе, чого ми ніколи не дочекаємося в державних поліклініках.

Проект «Я не дякую хабарем» створений для громадської підтримки тих категорій громадян, що відмовляються практикувати традиційну (побутову) корупцію у Львівській області.

Під традиційною (побутовою) корупцією ми маємо на увазі дрібні хабарі, що у свідомості людей вважаються подякою за швидке та якісне (у їхньому розумінні) надання державних послуг чи особливу увагу (наприклад, коробка цукерок вчителю чи 50 грн. дільничному лікареві). Так історично склалося, що у Львівській області такі хабарі є традиційними і не засуджуються публічно.