Нещодавно під керівництвом чайного експерта Максима Малигіна (Київ) завершилася робоча експедиція на плантацію біля Мукачевого. Ентузіасти вивчили стан насадження чайних кущів на Червоній Горі, проживцювали їх, аби спробувати зберегти генетичний рослинний матеріал. А також чекають, коли у грудні визріє чайне насіння, адже ця біокультура найкраще розмножується насінням. Саме у такий спосіб, до речі, колись і закладали цю плантацію – висіваючи чай.
ЧАЙ ВИКОРЧУВАЛИ І ЗНОВУ ПОСАДИЛИ ВИНОГРАД
Один із "двигунів" бренду "закарпатського чаю" – гід Максим Адаменко, засновник ГО "Мукачівський туристичний клуб". Він уже розробив піший маршрут, по якому й зараз буде цікаво пройтися туристам і дізнатися про закарпатський чай.
– Люди із захватом слухають історію про те, як у колгоспі "8 березня" в 50-х роках висівали чай, як збирали тонни врожаю, і як це все потім занедбали після смерті Сталіна, – розповідає Адаменко. – Адже відомо, що після війни за наказом Сталіна вчені Радянського Союзу повинні були розробити методики вирощування південних тропічних рослин на півночі, а північних – на півдні. Вивчення можливостей акліматизації чайного куща в Закарпатті розпочалося під керівництвом професора Сочави в період роботи закарпатсько-молдовської ботанічної експедиції академій наук СРСР і УРСР із розвитку культури чаю.
Вціліла тільки експериментальна чайна ділянка, яку заклали у лісі
У 1951-1952 р.р. в колгоспах південних округів Закарпатської області було закладено близько 50 га чайних плантацій. У 1954-му розміри дослідно-виробничих ділянок чаю досягли 75 га, які планувалося збільшити до 1960 року до 1000 га (!). Вціліла тільки та плантація, що була під Мукачевом. І то лише її незначна частина, експериментальна ділянка, яку заклали в лісі. З великої плантації, закладеної на схилах Червоної гори, кілька років поспіль збирали урожай (є цифри – до 1,3 тонни з гектара), але після смерті вождя закинули це діло, переорали й посадили виноград, який ріс тут завжди.
Максим Малигін розповів, що віднайшов у старих виданнях інформацію про чаї-"красногорці":
– Про закарпатські чаї пише В.Хохлачов ("Все про чай". Москва, Агропромвидав, 1987 р., є також електронний варіант книги). Вчений згадує, що кущі, які посадили трохи вище від аборигенів-виноградників, добре прижилися й адаптувалися до більш суворого за традиційний для цих рослин клімату. За кілька років кущі не тільки зацвіли, а й заплодоносили. Перший мукачівський чай був зібраний у 1952 році. Назвали його "закарпатський". Урожайністю він не поступався середнім показникам на Закавказзі, звідки й брався генетичний рослинний матеріал для закарпатського чаю. Збирали від 24 до 60 центнерів з гектара. А дегустатори визнали його смакові показники відмінними.
ЧАЙ ДЛЯ… ПОГРЕБАЛЬНИХ ВІНКІВ
Нещодавно, каже Макс Адаменко, вони із друзями-ентузіастами здійснили невелику робочу експедицію на ту частину плантації, що вижила. – Чайні кущі ростуть тут під ожиною, можливо, саме це й забезпечило їм довге життя – адже ожина закриває від морозів і вітру. Старі пні деяких кущів – просто гіганти, до 10 см в діаметрі, але майже всі вони обрізані. У мене склалося враження, що місцеві недбайли задля підробітку стрижуть їх для мукачівських квітникарів, що озеленюють таким чином букети, а також – на погребальні вінки, адже чай – рослина вічнозелена, – каже Максим Адаменко. – Також видно вирви по периметру плантації – напевно, садівники-любителі викопували кущі, прагнучи пересадити їх до свого саду. Варто в такому випадку знати, що при пересадці чайні кущі не приживаються.
Цікавлюся у гіда, чи варто вже зараз водити сюди туристів – бо ж затопчуть та обірвуть ще й те, що лишилося.
У планах – турмаршрут із чайною церемонією. Назва майбутнього чаю – "Червона гора"
– Не думаю, – каже Адаменко. – Це піша екскурсія, тому, по-перше, не всякий турист згодиться піти на плантацію. А поки туди дійдемо із сусіднього села Лавки – а це добра година, якраз устигну розповісти історію чайної справи на Закарпатті, й донести до людей, що нема сенсу рвати листя з чайних кущів. Бо навіть якщо їх висушити й заварити – це ще не чай. Напій вийде на диво несмачним. А в планах туру дійти на місце плантації й влаштувати там чайну церемонію із сортів чорного чаю, який за смаком схожий на той, що тут росте (наприклад грузинський Гурія). Можливо, колись таки вдасться відновити плантацію, і туристам, а то й закарпатцям випаде покуштувати справжній закарпатський чай. Ми вже навіть назву придумали "Чай "Червона Гора".
СКОПІЮВАТИ МУКАЧІВСЬКІ ЧАЙНІ КУЩІ ВАЖКО: ПРИЖИВАЄТЬСЯ 2 %
Якщо і вдасться – то станеться це не в найближчі роки, вносить свої експертні корективи Максим Малигін. Чоловік знає про чай все і трохи більше, має інтернет-магазин, де пропонує унікальні сорти чаю з Південно-Східної Азії; але крім підприємницької, веде ще й дослідницьку діяльність: цікавиться історією цього напою та результатами експериментів із висадки чаю на територіях, де цей кущ традиційно не росте. Він дуже радий, що йому випала нагода теж поекспериментувати з чаєм – на базі генетичного рослинного матеріалу з Мукачевого.
– Про мукачівську плантацію чаю я почув іще в 2005-му, – каже Максим. – але все ніяк не міг туди дістатися. Інтерес був латентний, просто час від часу піднімали цю тему з "чайними людьми". У 2008-му вперше побачив фото з цього місця, а в грудні 2013-го вперше туди потрапив. Мені було цікаво подивитися, чи є насіння на кущах – чай цвіте в листопаді, а в грудні формуються коробочки з насінням. Хотів створити копію рослин із цієї плантації. Адже вони цікаві тим, що це дійсно, по суті, новий сорт, який виробився тут за півстоліття росту чайних кущів у диких умовах. Тоді насіння зібрати не вдалося, тому в травні цього року інший чайний ентузіаст, Андрій Енбулатов (Дніпродзержинськ), зробив спробу живцювання кущів.
– Із 80-ти живців прижилися всього 13. Роман Кіш, біолог із Ужгорода, який вивчав цю плантацію, консультував нас, давав усього 1-2% на приживання живців. Щойно в жовтні ми зрізали наступну партію живців і сподіваємося на 40-50% вкорінення. На жаль, розмножувати карпатський чай традиційним способом – насінням – неможливо, рослини практично не цвітуть. Хоча в місцях традиційного культивування чаю його вирощують саме так – висіваючи одразу в грунт. Сіють в лунки або борозни, коли закладають плантацію. Кущі плодоносять, тобто дають лист, протягом 40-50 років, деякі – й до 70-80-ти, – ділиться експерт своїми знаннями природи чаю.
У США ЗАКЛАЛИ ПЛАНТАЦІЮ, А ДОБРИЙ ЧАЙ ІЗ НЕЇ ПОПИЛИ ЗА 40 РОКІВ
Максим Малигін на словах знайомить мене з досвідом інших країн, які ризикнули висадити чай у своїх широтах:
Чайні плантації в Англії й Шотландії – це насамперед не виробництво чаю, а привабливі туристичні об’єкти
– У цьому сенсі цікавий досвід США (південний штат Міссісіпі, східний штат Південна Кароліна і північно-західний штат Вашингтон. Існує також кооператив місцевих виробників чаю на Гаваях), Англії (графство Корнуел) та Шотландії (Пертшир – це наразі найпівнічніша точка, де на планеті культивують чай). Їхній досвід показує, що справа це кропітка й затяжна, – каже Максим. – Минають десятиліття, допоки з перших посадок комерсанти отримують продукт – чай. У 1963 році на острові Уодмало в тій же Південній Кароліні були висаджені 320 сортів чаю. Через двадцять років із них вирізнили 6-7 найстійкіших до природних умов, до шкідників, а тоді ще через 10 років залишили 2, які були найкращими за смаковими якостями. Тобто, об’єм робіт дуже великий. Чайні плантації в Англії та Шотландії – це не стільки виробництво доброго чаю, скільки привабливі туристичні об’єкти. А на Закарпатті, по суті час, поки плантація була покинута, завершив експеримент радянських учених з адаптації чайної рослини до місцевих умов. Ось чому у фахівців мукачівська плантація викликає такий величезний інтерес.
Існує також і російський чай, каже Малигін. Його виробляє, наприклад, під Сочі Андрій Кульян (с. Варварівка, Дагомис). Він культивує тут грузинський сорт, і зробив його чаєм дуже високого рівня. Коштує він від 20 до 50 тис. рублів за 1 кг, тобто десь від 700 до 1750 грн за 100 г. І розходиться увесь. Це найближчий до нас досвід чайних фермерів: у Сочі чай роблять, як у Китаї, руками. До речі, зараз в Україні пробують зробити ще одну чайну плантацію на Херсонщині. Їх консультує Андрій Енбулатов. Але в цій місцевості є фактор великих морозів (як правило, кожна четверта зима приносить температуру нижче -24°С. Що робити з чайними кущами? Накривати? Це нереально. Але якось треба їх захищати. Ну, та це вже нюанси для херсонців.
НЕМА ГАРАНТІЇ, ЩО МУКАЧІВСЬКИЙ ЧАЙ БУДЕ СМАЧНИЙ
– Чи вартий такого вкладення людино-годин мукачівський чай? – запитую.
– Вартий, якщо ми говоримо про так званий автентичний чай, – відповідає чайний експерт. – Усі автентичні чаї – це дорогі напої, вартість яких приблизно від 100-250 грн. за 100 г. На українському ринку вони масово не запитані, тут п’ють більше ординарні чаї, – кажу вам як людина, яка продає чай у цій країні.
Але поціновувачі мукачівського чаю-красногорця знайшлися б. Це як у випадку із добрим вином, за яким їздять у спеціальні винні тури. Дві складові хорошого чаю – це якість та історія.
Наразі ми нічого не можемо зробити із плантацією в Мукачеві – земля, де колись були успішні результати вирощування чаю, відноситься до місцевого лісництва. До речі, мені розказував Роман Кіш, що кілька років тому один словак хотів розкручувати мукачівський чай, готовий був вкладати гроші, шукав, як би взяти землю в оренду. Але йому пояснили, що він гроші вкладе, а приватизувати плантацію не зможе – бо це земля, яка не може бути приватизована. Той словак і закинув ідею.
Тому наше завдання наразі зберегти цю плантацію, тобто, зробити максимум генетичних копій. Їх можна буде спробувати висадити десь поблизу. Але це не означає, що вже за рік-два ми отримаємо з цих кущів чай. Та й ніхто не дасть гарантії, що цей чай буде мати достойні смакові характеристики. Треба буде відпрацювати технологію виробництва власне чаю. Це правильне вирощування, збирання, ферментація та сушіння чайного листя. Знаю двох росіян (автори проекту "Laos Tea"), які хотіли створити власний чай у Лаосі. Так от у них два роки пішло тільки на те, аби виробити продукт із тамтешньої сировини.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.