Не чуже свято?

Попри суперечки навколо доцільності відзначення Гелоуїну, виявляється це свято не настільки вже вороже українцям. Принаймні, у цьому переконує "Український інтерес".

Далеко не всі знають, що свято Гелоуїну відзначали наші предки слов’яни-язичники, і називали його “Велесовою ніччю”.

Традиції українського “ Гелоуїну ”

У давніх слов’ян-язичників ніч з 31 жовтня на 1 листопада називалася “Велесовою ніччю”. Вона вважалася ніччю великої сили, коли тоншає кордон між світами, коли духи предків і тих, що мають народитись у майбутньому стають одним цілим, єднаючись з обома світами, зі стихіями та їхньою міццю.

Перш за все, це було сімейне свято. У “Велесову ніч” духи предків повертались до своїх нащадків, щоб благословити рід та дати пораду у вирішенні тої чи іншої проблеми.

Перед святкуванням господині ретельно прибирали у хаті, вичищали всі куточки і застеляли чисту скатертину та свіжу постіль. Перед вечерею родина обов’язково ходила до лазні. Після водних процедур там залишали відро чистої води та новий віник для душ предків. Слов’яни вважали, що “гостям-душам”, які раптово завітали до них, неодмінно захочеться помитися і попаритися в лазні.

Також сім’я накривала святковий стіл і господар будинку перед трапезою промовляв священні слова (“Діди приходьте, з нами пийте та їжте”). Після цього вся родина сідала за вечерю.

Аби душі мали змогу зайти до будинку, сісти за стіл та “пригоститись” їм обов’язково залишали відкритими всі двері. А на підвіконня ставили свічку, яка вказувала шлях до хати.

Коли ж наставала темрява, у центрі селища розводили вогнище. Усі селяни сходились для того аби пострибати через багаття та походити босими ногами по розпеченому вугіллю. Це було обрядом очищення і звільненням від злих сил. Саме тому святкування “Велесової ночі” для слов’ян мало особливе значення.

Це був час для очищення, осмислення, розуміння і, можливо, переходу на новий щабель.

Ворожіння у ніч всіх святих!

Одним з найпоширеніших були ворожіння на вогні. У селах розпалювали багаття, навколо яких відбувались народні гуляння. Молоді дівчата кидали у вогонь два каштани, і якщо вони згорали одночасно, це символізувало довге життя в злагоді та взаєморозумінні зі своїм коханим. Якщо ж каштани розкочувалися в різні боки, це означало швидке розставання.

Слов’яни також вирізали з гарбузів так званий “Ліхтар Джека”. Гарбуз зі свічками ставили біля хати, і ті хто хотів поворожити, писали на аркуші паперу своє питання, а потім підпалювали листок і дивилися на тінь від полум’я, намагаючись розгледіти відповідь.

Ворожили також і за попелом з печі. Вранці 1 листопада господиня діставала його з печі та викладала на блюдце. Так, роздивляючись попіл, вона могла дізнатись, що чекає її родину у майбутньому.

Ворожили і на сон грядущий. А саме – підпалювали свічку в гарбузі та проговорювали магічні слова “Нехай насниться те, що має здійснитись”. Саме так у сні люди отримували відповіді на свої питання.

Також у цю магічну ніч загадували найпотаємніші бажання. Для цього перед сном клали солодке яблуко під подушку та загадували бажання. А вранці яблуко з’їдали. Вважалось, що бажання обов’язково збудеться!