Навчаю навчаючись

Учень – це не посудина, яку потрібно наповнити, а факел, який треба запалити

К. Ушинський

Здається, що не погоджуватися із вищенаведеним висловом українського педагога безглуздо. Адже всякий знає на своєму досвіді, що таке повчання, а що – підтримка, і як кожне з цих понять позначається на пориваннях учнів. Проте залишимо пафосні промови, прийшов час поділитися досвідом лекторки.

13, 20 та 27 лютого простори Zoom стали для молоді Батьова місцем для ознайомленням зі світом журналістики. Учні цього населеного пункту навчалися мистецтву інтерв’ювання. Курс лекцій так і назвали «Школа інтерв’юера».

Хто вигадав?

Анжеліка Улиганець – координаторка молодіжного хабу «Здибанка». Вона ж поділилася наступним: «Задум створити якийсь молодіжний простір був давно, більше трьох років. Але, якось не сходились зірки на небі (жарт). Відкрили молодіжний простір 14 жовтня 2020 (це ініціативна група), а молодіжний хаб 12 грудня 2020 (приміщення). Згуртування україномовної та угорськомовної молоді – наша мета.

Для кого створювали? Першочергово для молоді віком 14-35 років. Але приймаємо усіх охочих із задоволенням. Таких виявилося багато, тому наш віковий діапазон розширився: 9-48 років. Щоб було комфортно всім, поділили на клуби з віковими категоріями.

Створити «школу інтерв’юера» – це, взагалі, бомбезна ідея. Перші лекції для мене були шоком: по-перше, професійність молодих журналісток; по-друге, вміння ними подати матеріал цікаво і доступно; по-третє, спікерки відразу відповідали на запитання учасників; по-четверте, доброта і хороша вдача журналісток, які погодились приділити свій вільний час на якихось там людей з Батьова; по-п’яте, питала учасниць про враження від лекцій – всі дуже задоволені і мають величезне бажання продовжувати навчання».

Так і склалося. Учениці спільно із вчителями школи дізнавалися про інтерв’ю та все, що його супроводжує. Лекції від студенток-четвертокурсниць-журналісток із УжНУ поділили на 3 етапи: «Основи та стандарти журналістики», «Види та формат інтерв’ю» та «Особливості монтажу» (можна переглянути тут).

Галина Гичка, студентка факультету історії та міжнародних відносин УжНУ, стала каналом між «Здибанкою» та юними журналістками.

Вона ж ділиться: «Ми спільно розробили програму міні-навчання і ось вже третій тиждень справно проводимо заняття.

Плануються ще лекції «Особливості монтажу», «SMM як засіб просування свого контенту». Також буде онлайн-зустріч з телеведучою Антоніною Кобаль та екскурсія на студію Суспільне: Закарпаття.

Наші спікери – молоді фахівці, які реалізовують себе в журналістиці. І, гадаю, це хороший приклад для тих, хто теж хоче спробувати себе у цій сфері.

Основне спрямування спікерок – поінформувати та зацікавити. На щастя, це вдається, адже учасники-учні діляться лише схвальними відгуками».

Хто проводив лекції?

До справи із лекціями долучилися мої одногрупниці – Олександра Костьо та Тетяна Лесюк. Вони мають немаленький (якщо так можна казати в рамках віку студенток) досвід, адже перша займається власним новинним сайтом, а інша – працює на телеканалі та працює в редакції університетської газети.

Олександра Костьо
Тетяна Лесюк

Чим поділилася Олександра? «Коли Галина запропонувала стати спікеркою, то я трохи сумнівалася та переживала, адже ще не мала такого досвіду. Але ще минулого року до пандемії мала намір провести щось подібне. Після цього вже взялася шукати цікаву інформацію для тренінгу, долучила своїх подруг до проведення лекцій. Мені дуже сподобалося бути у ролі людини, яка навчає, і я взагалі не очікувала, що зможу так багато говорити про журналістику та ще й отримувати фідбек від аудиторії.

Сподіваюся, що учасникам отримані знання допоможуть, і вже скоро ми будемо читати та дивитися їхні інтерв’ю. Дуже сподобалася віддача учасниць, які ставили різні запитання, які стосувалися як теми, так і журналістики загалом. Можливо, дехто навіть захоче стати медівником, і ми з лекторками☺ будемо раді, що вплинули на це».

І справді, до такого дійства саме Олександра мене долучила. Чесно кажучи, сумнівалася й неодноразово, адже є певні знання про цю сферу та уявлення, як про це розповідають в університеті. А з учнями – справа інша. Кажучи слово «реципієнт», потрібно пояснювати, тому було дуже відповідально, в першу чергу. Адже багато хто відчув би сумнів перед тим, як йти до студентки за знаннями.

Окрім відповідальності перед учнями, вчителями та організаторами, ці лекції стали великим випробуванням для впевненості. Мене навряд назвали б найстараннішою студенткою курсу, тому мобілізація в умовах теперішнього навчання була для мене надскладним завданням. Адже багаж невеликий, проте вистачило на всіх. Підтвердженням цьому стали відгуки учасників зустрічей, висловлені особисто та на сторінках організацій, що долучилися до створення курсу, у соцмережах. «На заняттях подобається, бо у нас круті викладачі. Особливо запам’яталися поради, як потрібно вести розмову з людиною, щоб розкрити її особистість. Чекаю наступних уроків», – зазначила Андріана Ситар, учениця 10 класу Свободянської ЗОШ 1-3 ступенів.

Активність аудиторії – величезна радість для тих, хто хоче щось розповісти. І мені, разом із колегами, вдалося відчути подібне. Діти та й дорослі стверджували, що багато про що навіть не замислювалися.

На щастя, аудиторія, як і організатори знали, навіщо їм ці зустрічі. Для перших – підготовка до бесід із представниками Батівської ТГ, а для інших – досвід лектора, який, сподіваюся, допоміг учасникам зустрічей розширити межі знань про інтерв’ювання.

Ірина Неменуща

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*