Хтось, колись сказав: бійтеся першого враження – воно може виявитися правильним. Цей «хтось» в даному, конкретному випадку помилився. Наталія Засухіна, актриса Закарпатського обласного музично-драматичного театру – екстравагантна переможниця Ужгородського Параду наречених в частині оригінальності костюма; Міс-Всесміх-2010; епатажна циганка – незмінна «фішка» будь-якого закарпатського весільного застілля. Але в житті вона виявилася соромливою – до незручності, сумної – до співчуття, зворушливою – до бажання зрозуміти, жінкою.
– Здрастуйте, я – Наташа. Про що ми будемо говорити? Я дуже хвилююся …
– Невже! Актриса, яка виходить перед сотнями глядачів …
– Там захищає грим і костюм, звичайно – роль …
– Але ж їх було досить багато, щоб і для такого випадку обрати відповідну …
– Мені не дуже щастило на провідні ролі. Відразу в театр прийшло нас багато молодих. І якось так повелося, що я грала хлопчиків, зайчиків, інших казкових персонажів. А от з головною, великою роллю якось не склалося. Але не подумайте, що я скаржуся. Я дуже люблю цю роботу, люблю сцену. І дуже-дуже люблю грати для дітей. Мені можуть не повірити, але мені завжди подобалися казкові персонажі.
– Ну, напевно, Ви наполегливо йшли до своєї мрії грати на сцені?
– Зовсім ні. У моєму житті завжди відігравав особливу роль випадок. В училищі на режисерський факультет я поступила абсолютно випадково. Тільки після першого курсу зрозуміла, що це моє. А на вступних іспитах мене просили читати голосніше – занадто тиха завжди була. А через рік відбулася стрімка зміна – мене вже просили Не кричати. А я так розмовляла.
– Невже ж ніколи не хотілося зіграти Джульєтту?
– Та якось не думалося про це … Ми були щасливі опинитися на сцені. Ми з відкритими, буквально, ротами ловили кожну репліку наших метрів, стоячи за лаштунками. Багато гастролювали, багато чого бачили. Я, наприклад, бачила «Юнону і Авось» з Караченцева …
– А потім поверталися до Ужгорода …
– Так. Але не було жалю. Нам, мені було дуже цікаво. Власне, і зараз я граю з величезним задоволенням.
– Саме тому у Вас так багато інших форм реалізації артистичного дару?
– Ви маєте на увазі моє захоплення Парадом наречених?
– І це теж …
– Я, чесно, не знаю, навіщо це роблю. Але щороку починаю думати, що пошию на наступний парад …
– Сім’я підтримує таке дивне захоплення?
– Ви знаєте, так. Чоловік – мій «спільник». Можливо, тому що сам – людина театру. Ми познайомилися в театрі, але потім довелося йому зрадити в інтересах сім’ї. Так от, він мене завжди підтримує. Гірше – з дітьми. Спочатку, особливо – дочка просила враховувати її існування … Моя епатажність її явно бентежила. Але зараз, по-моєму, вона починає мене розуміти …
– А думка інших людей Вас не бентежить? Думаю, чимало снобів від мистецтва вважає таку дивну роль певною зрадою високому театру.
– Це я з вигляду – відчайдушна. Звичайно ж, я прислухаюся до інших. І мені не байдужа думка колег і друзів. Але я ж не претендую на роль справжньої нареченої. Мені хочеться подарувати людям радість, отримати від них заряд позитиву, який допоможе мені грати, працювати, жити …
– Але ж Ваша діяльність не обмежується вулицями міста. Чого варта Ваша знаменита «циганська» весільна інтермедія?
– Знову Його величність «випадок». Дівчатка – випускниці училища прийшли до нас у театр з цією сценкою, потім мені довелося замінити одну з вибулих. Так і пішло. І ось уже 10 років ми з моєю колегою «працюємо циганками». Мені подобається … Але ж це не найголовніше, головне, що це, судячи з усього, подобається людям. А що може бути краще, ніж дарувати людям радість … Трохи сумно, що мене знають більше саме за цим персонажам. Навіть мої друзі і колеги не відразу скажуть про мої ролі, зіграні на сцені… Що ж …
– Невже Вам не хотілося зіграти трагедію?
– У мене є драматичні ролі. Я дуже люблю грати класику. Багато хто говорить: вона не актуальна. А хіба сюжет Шевченківської «Наймички» не актуальний? Раніше я грала Наймичку, тепер, «підрісши» – Настю. У ній є глибина переживань, пристрасть – все, найближче кожній жінці.
– І вистачає ролей для жінок, адже всі «топові», по-моєму, написані для дівчат?
– Я не соромлюся свого віку і чудово розумію, чого мені вже не дано. Тому шкодувати про нездійсненне – нерозумно, по-моєму. У новій постановці, наприклад, я граю бабусю. Дуже мені подобається ця робота – в ній стільки мудрості і доброти. Я дуже люблю свою Хануму. Так що і в нашому віці є, над чим працювати.
– А є для кого?
– Останнім часом глядач пішов до театру. Багато приїжджих розуміють особливо: Ужгород занадто малий для великого театру. Ні, прем’єри збирають аншлаг, але потім глядача стає менше. А ще він любить гастролерів, звучні імена …
– А артистові потрібен глядач?
– Так, для успішної та класної роботи необхідний матеріал, режисер, партнер і глядач. Дихання залу завжди надихає по-особливому. Але я вважаю, якщо на тебе прийшло 30 чоловік, значить, ти чогось вартий і працювати треба – на повну.
– Чи завжди виходить жити роллю, чи не «вискакуєте» на техніці?
– Скажу відверто. Коли за своєю роллю мені треба зізнатися юнакові, що я його мати в кінці спектаклю, іноді сльози котяться, і стискає горло. Іноді – відпрацьовую. Начебто чесно, але осад залишається. Ось живу я, або граю? Як це виходить? Від чого це залежить? А від того, про що я сказала вище.
– А чого не вистачає актрисі Засухіній для повного комфорту?
– Жінці Засухіній необхідне розуміння дітей, хороші ролі, публіка в театрі. Але, знаєте, я – щаслива людина. Адже у мене є улюблена робота, дорогі і найближчі для мене люди! І, власне, це і є складові щастя.
Наталія Засухіна ось уже скоро 35 років працює на сцені головного в області театру.Значна частина Закарпаття знайома з її запальною циганкою Моргітою, що розважає гучні застілля, весь Ужгород знає її як найоригінальнішу учасницю Параду наречених. Більше того – для багатьох туристів Наталія стала знаковою фігурою нашого міста, а для городян вона такою і є. Вона веселить і фонтанує в гущі людей, створюючи для них свято.Весела актриса із сумними очима готується до чергового Параду наречених – головної «фішки» найзахіднішої обласної столиці, пише сценарії для мініатюр, звеселяючих публіку, мріє про взаєморозуміння і нові ролі. Але найголовніше – вважає себе щасливою, можливо саме тому робить своєю творчістю щасливими нас!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.