Понад два десятки років одна з найзначніших книг закарпатського письменника і журналіста Івана Долгоша пролежала «у шухляді». Вчора, 27 вересня, завдяки проекту «Бібліотечка газети «Старого Замку», який ініціював Віктор Балога, роман-дилогія «Заплакала Тиса кров’ю» таки побачив світ.
Аби всі відчули визвольних дух тих часів, презентували видання по-особливому — в кімнаті-музеї Августина Волошина в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї Ужгородського замку. Художньо-документальний політичний роман — про два знакові етапи у Закарпатті 1918-1939 років: події періодів Гуцульської республіки та Карпатської України.
Про історію публікації роману можна писати окремий роман. «Батько почав писати книгу у 1975 році і завершив 1990-го, — розповідає Одарка Долгош-Сопко, донька Івана Долгоша. – З 2009 року рукопис про події Карпатської України був у видавництві «Гражда», проте видати його не було можливості. І тільки цього, ювілейного року це стало можливим завдяки проекту «Старого Замку». Проте коли ми готували видання, виявили на папці напис, що перша книга роману-дилогії називається «Гуцульська республіка». Відтак розбираючи татів архів з мамою і сестрою знайшли ще 750 сторінок машинописного тексту (про цю книгу ми нічого не знали) і великий фрагмент рукопису другої, «Карпатська Україна». Тож одразу вирішили: дилогію видавати треба повністю. Зірки нам всміхнулися, воєдино зійшлися дрібні моменти – знайшлися і гроші, і видавці, які дуже багато зробили щоб вийшла книга, і чудовий ілюстратор – випускниця Закарпатського художнього інституту. Книгою ми завершуємо цей ювілейний рік батька. Уже відкрили меморіальну дошку, відзняли фільм, а сьогодні — видали останній його роман».
Літературознавець Наталія Ребрик, яка особисто знала Івана Долгоша, написала до роману-дилогії післяслово. «Долгош змусив нас здивуватися — створив твір, якого ще не мала закарпатська література. Епопея, яка показує два найвищі злети краю, починається листопадом 1918-го і закінчується квітнем 1939 року.
Роман засвідчує смисл життя Долгоша, і я відкрила для себе зовсім іншого Долгоша. Адже 70-ті роки — період застою, далі була перебудова. І в цей час Долгош пише величезні романи, переписує їх, аби надрукувати, змушений був їх ідеологічно правити. Працює редактором видавництва «Карпати», заробітку від літературної творчості не має. Це його десятий роман, і пише він його, коли добре розуміє, що надрукувати не зможе. Це викликає повагу і гордість за цього чоловіка. Роман Івана Долгоша засвідчує потужність українського національного духу. Роман творився наживо — тут діють історичні персонажі: Августин Волошин, брати Бращайки, Степан Клочурак, Василь Ґренджа-Донський, Микола Бандусяк та інші. До твору увійшли листування письменника, дитячі спогади, діалоги, а всі факти можна співставити з газетами того часу — і бої, і спірні питання уряду Карпатської України, і проведення Сойму… Ми пізнаємо історію через живих людей.
«Проект «Бібіліотечка газети «Старий Замок» задуманий насамперед аби підтримати закарпатську книжку, — зауважила Лариса Подоляк, редактор газети «Старий Замок», — дає можливість творам закарпатських авторів побачити світ.
Цьогоріч ми запланували вихід 5-ти видань. Перша книга — «Політ співочого каміння» Дмитра Кешелі — уже з’явилася. Трохи запізнилися із «Заплакала Тиса кров’ю», бо з цією книгою вийшла майже неймовірна історія — віднайшли частину, про яку ніхто не знав. Наразі готуємо до випуску твори молодих авторів, збірку дитячих казок. А наприкінці року пройде фестиваль «Карпатська ватра», котрий збере письменство всього Карпатського Єврорегіону і твори його учасників теж побачать світ у рамках проекту».
Мирослав Карбованець, син одного з прототипів твору, розповів: «Аби не наражати нас на небезпеку, про участь у подіях Ккарпатської України тато ніколи не розповідав. 1992 року вдома з’явився журнал «Тиса», і батько зачинився в кімнаті і два дні перечитував видання. А як вийшов, то сказав: Іван Долгош мені за життя зробив пам’ятник — кращого не поставить ніхто. Я прочитав роман одним подихом. Це книга не лише про те, як Закарпаття опинилося в центрі політичних та історичних подій, а й про чоловічу дружбу, молодість, любов, родинну відповідальність, людські якості… У романі Івана Долгоша я пізнав тата зовсім з іншого боку. Днями татові минуло б 90 років. Ця книга — великий подарунок для всієї нашої родини».
Петро Ходанич, відзначив: писати у радянську добу було вкрай складно, нерідко історична і літературна правди не співпадали, і багато вартісних книжок так і залишилися в шухлядах.. «Разом із Іваном Долгошом ми були депутатами першого демократичного скликання. Якось він відверто розповів, що пише серйозний роман про події Карпатської України. Досі цей твір я читав лише у журналі «Тиса» — фрагменти.
Ми живемо в духовному центрі Європи — це не той стовп, на який усі показують на Рахівщині. А духовне начало творять мистецтво, література, наука… Долгошова книга сьогодні засвідчила духовний потенціал нашого краю».
Володимир Смоланка, нейрохірург, якого знає увесь світ, зауважив: «Цей твір показує, що наші люди завжди були вільними, сильними духом, а наш народ має велике майбутнє. Вдячний усім, хто зініціював видання цієї книги і працював над її виходом. Впевнений, що ця книга заслуговує на Шевченківську премію з літератури. На жаль, держава духовному розвитку людей приділяє все менше уваги. А такі зустрічі піднімають дух, з’являється наснага жити й творити».
Долгошовий роман-дилогія був не єдиним подарунком цього дня. Як розповіла донька письменника, окрім того, що батько писав романи і «варився» в політиці, літературі та журналістиці, — ще й неабиякий сад у Доманинцях виплекав. І фрукти з цього саду, які запропонували скуштувати гостям, смакували усім.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.