Жадана Європа для України! Саме через це чимало кроків у своєму, та й країни, житті ми так чи інакше звіряємо за прикладом старого континенту. Інша справа, що звіряючи, не зажди робимо висновки… Час реформ – саме той випадок, коли варто ще і ще раз проаналізувати, чому саме ці заходи Європа обрала для того, аби налагодити своє життя. Саме цю тему обговорюємо із визнаним фахівцем – доктором політичних наук, проректором УжНУ Мирославою Олександрівною Лендьел.
– Мирославо Олександрівно! Чому адміністративно-територіальна реформа є ключовою у питанні децентралізації?
– Почнемо з того, що Україна страшенно запізнилася на шляху децентралізації. Якщо ми аналізуємо досвід центральної Європи в адмініструванні адмінтерустрою, то формування системи місцевого самоврядування розпочалося тут на початку 90-х років. Тобто можемо твердити, що реформа місцевого самоврядування була однією з перших, яка проводилася в цих країнах. Ідея дуже проста: ми хочемо демократії, хочемо консолідованої демократії. А що таке демократія? Просте визначення: влада народу. Влада має бути ближчою до народу. Як це зробити через самоврядні громади? Польща – найкращий приклад децентралізації, найкращий приклад становлення повноважного, наділеного ресурсами місцевого самоврядування. Вона почала обговорення цієї реформи ще в 1989 році. Той круглий стіл, який проводився між Солідарністю – опозиційною профспілкою, яка об’єднала навколо себе опозиційні сили, та комуністичну владу Польщі, мав у центрі питання територіальної самоорганізації суспільства. І що ми маємо тепер у Польщі? Країна монолітна за своїми політичними уподобаннями, країна стабільна в економічному плані – країна, яка може відігравати важливу роль в європейській політиці. Цей шлях, дещо складніший, пройшли і Чеська республіка, і Словацька республіка. Шлях такий: реформування громад, наділення їх повноваженнями, потім уже реформування регіонального устрою.
– Якщо все настільки очевидно, чому наша країна не пішла цим шляхом?
– Якщо ми аналізуємо стан справ у сучасній Україні, я щиро переконана: події на Донбасі, події в Криму, події, які спалахують то тут, то там, по всій території України, пов’язані із невдоволенням населення якістю послуг, – якраз зумовлені тим, що ми не реформували устрій держави, ми не реформували організацію влади по вертикалі. Саме тому боятися цих реформ не потрібно! Їх просто потрібно подавати в інформаційному плані дуже правильно, і, звичайно, співвідносити із європейськими стандартами.
– Чи існують певні стандарти такого реформування?
– Ми, в першу чергу, говоримо про демократію, а демократія – це розсередження самої влади між багатьма центрами влади. Влада має бути в громадах, влада має бути в районах, влада має бути у центра держави – Києва. Як цю систему побудувати? За принципом субсидіарності: де надаються послуги, там є і влада. Далі ми також повинні говорити про інтереси держави. Тут рух має бути одночасним: забезпечення безпеки держави (від зовнішніх ворогів, сепаратизму, інформаційна безпека, економічна безпека), але водночас ми повинні цю владу розсереджувати. Бо виходить так, що будь-яка влада в Україні намагається концентрувати всю владу у Києві.
– Тобто йдеться не про українське "ноу-хау"?
– Це – об’єктивність функціонування будь-якої влади. Якщо ви не розсереджуєте владу, ви потім її "збираєте", концентруючи! Це не залежить від нашої ментальності – так організована зараз система влади в Україні. Тому ми повинні кардинально змінити систему організації держави. Яким чином? Я вважаю, що запропоновані рецепти: добровільне об’єднання громад – найбільш м’яка форма, форма демократична. Цим шляхом треба рухатися! І вже є позитивні приклади в Україні, коли об’єднані громади отримали повноваження, відчули свої "м’язи", відчули свою відповідальність і починають працювати. Не потрібно боятися, хто за це буде відповідати – за ці експерименти на місцевому рівні. Якщо влада передається громадам, то контролювати її мають громадяни, і громада має за це відповідати.
– Ви заговорили про об’єднання громад, то чи існують тут стандарти – у виборі кількісного і якісного складу для об’єднання?
– Усе залежить від особливостей країн: є держави, щільно заселені, є регіони в державі, де щільність населення менша. Усе можна вирахувати за допомогою економічних розрахунків. Є певні стандарти надання послуг, вони повинні бути в основі. Приміром, за яку кількість хвилин «швидка» доїде до пацієнта. І тут є досить мало політики і дуже багато економіки, а ще більше – соціальної турботи за громадян. Якщо громадяни будуть відчувати, що об’єднана школа є більш якісною, ніж маленька, якщо будуть знати, що за дитиною буде приїжджати транспорт, то. напевно, вони з цим погодяться. Те саме стосується організації надання медичної допомоги. Але ми також маємо пам’ятати , що наша інфраструктура в жахливому стані, який не може забезпечити таку швидкість. Тому держава зобов’язана віднайти можливість, незважаючи на війну, незважаючи на багато-багато проблем, почати відбудовувати інфраструктуру. Бо це – державні інтереси! Це не є інтереси локальних громад. А вже одночасно передавати повноваження. Є багато побоювань: а чи справляться на місцях? А для чого тоді існують інститути, університети, центри підвищення кваліфікації, інститут при Президентові України? Уся інфраструктура існує, але. можливо, варто давати більш фахові послуги, проводити фахове навчання, шукати цих людей, доносити до них, що вже вони далі будуть нести відповідальність за свої вчинки.
– Якщо все настільки очевидно, чому на Закарпатті цей рух не отримав очікуваної підтримки?
– Давайте згадаємо, хто розробляв перспективний план? Розробляли фахівці. Обговорення плану відбувалося доволі широко: на робочій групі, в ЗМІ, у районах. Було певне несприйняття цієї ідеї. Що робили в Європі у такій ситуації? Більше звертали увагу на потужну інформаційну підтримку ідеї децентралізації. Я б сказала, що держава в нас недопрацьовує у плані інформаційному. Дивіться, чому є певне несприйняття цієї реформи? Тому що, фактично, тема реформування держави пов’язана із темою Донбасу. Громадяни міркують певним чином: якщо буде більше влади в регіонах, то може статися те, що на Донбасі, якщо передамо владу регіонам, то цим скористаються сепаратистські сили. Я вважаю, що ці речі треба роз’єднати в інформаційному плані. Треба зрозуміти, що рецепт для Донбасу ще шукається, але є більша частина території України, яка повинна проводити реформи тепер, не очікуючи кінця війни. Ми можемо шукати велику кількість причин, чому нам треба почекати, але ситуація не буде покращуватися. Ситуація склалася таким чином, що ми повинні надолужувати те, що втратили за 25 років незалежності України. Як хтось сказав: вікно можливостей уже зачиняється, але є коридор можливостей, який веде нас до того вікна.
– Серед застережень, як нам видається, є зневіра до того, що позитивні ідеї можуть ініціюватися Києвом. «Риба гниє з голови» – найпопулярніший вияв такого ставлення…
– Ми дещо демонізуємо київську владу, міфологізуємо президентів. Забуваємо, що обирали їх ми, а значить, несемо відповідальність за цей вибір: конфігурація Верховної Ради, депутати, президент. Якщо всю відповідальність перекладати на них і говорити, що нічого не зміниться, поки вони там, то це, щонайменше, нечесно. Ми повинні шукати можливості у межах закону для того, щоб робити зміни на місцях. Якщо ми говоримо про місцеве самоврядування, то маємо базовий закон 1997 року – адже насправді не всі його можливості використовуються. Є інші закони, зокрема ті, що спонукають громади до об’єднання, їхньої співпраці. Чому вони не застосовуються? Через зневіру, що це можна зробити, і через певне блокування різних органів влади, через певне нерозуміння, для чого це робити. Будь-який читач, якщо він не підготовлений, може розгубитися у бурхливому потоці інформації. Інформація досить часто є негативною – через незнання, через певне замовлення. Але потрібно розуміти: якщо ви "зачіпаєте" певний закон, то повинні скласти про нього своє враження, або порадитися (дійсно порадитися) із фахівцями, що він означає. А головне – зрозуміти, що ідеологія реформ не може замикатися лише на змінах в Києві!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.