Сьогодні Юрій Андрухович опинився в Ужгороді не випадково. Він бере участь у “Лексикон-турі”, під час якого у різних містах України відбуваються презентації згаданої книги, зустрічі із шанувальниками, автограф-сесії. “Ми в турі, він стартував 5 квітня. Сьогодні в Ужгороді буде третя презентація, до цього ми були у Франківську і Тернополі, а завтра їдемо на Волинь, попереду Острог, Нетішин та інші міста. Можливо, цього туру і не було би, якби ми не домовилися, що обов’язково буде презентація в Ужгороді”, — сказав письменник у прес-центрі “Закарпаття”.
Чому ж у книзі так мало Ужгорода, хоча автор бував тут досить часто? На це питання Юрій Андрухович відповів, що “його справді мало, але мені здається, що дуже важко було б до цього поетичного тексту із 65-го року додавати щось. Бо насправді можна було б щось інше написати про 80-й рік, коли я був тут на практиці”. Він розповів, як, будучи студентом Львівського поліграфічного інституту разом із чотирьма друзями потрапив на літню практику в Ужгород: “Ми нічним потягом поїхали сюди. Про той період можна було б довший текст написати, цікавіший, смішніший, але він би погано поєднався”. У 1981 році переддипломну практику письменник проходив теж в Ужгороді, щоправда, тепер уже обрав це місто свідомо, адже “хотів більше часу провести з Петром Часто, поспілкуватися з ним”. “Це місто, де протягом 6-7 тижнів страшенно багато усього передумав, перечитав, ми з ним передискутували. Аж настільки, що я вирішив приїхати до Ужгорода назавжди і добиватися місця роботи, жити тут. Але Петро Іванович сказав, що не радить цього”, — поділився спогадами письменник.
Крім обласного центру Закарпаття до “Лексикону” потрапив Хуст: “Ми їхали в гості до друзів-гудаків з Нижнього Селища, і було кілька вільних годин, які ми вирішили присвятити Хустському замку. Ми піднімалися на гору, і мене вразили масштаби цього всього”.
До речі, у книзі не згадується рідний письменникові Івано-Франківськ, адже “наскрізна ідея книжки – людина, яка поза своїм домом, яка перебуває в мандрах, в дорозі”. Та ставити крапку на проекті з містами Юрій Андрухович не збирається. За його словами, «кожне місто хотіло б бути в цій книзі», тому він не зупиняє цей проект: «Я думаю, буде 6 частин і остання вже повна версія буде “666 міст цього світу”. І там уже будуть районні центри України». Щодо закарпатських міст Андруховичу хотілося б описати Мукачево, Берегово і, особливо, Чоп. “Кордон – одна з моїх улюблених тем. І прикордонні ситуації. У мене в житті вже стільки їх було, що можна окрему книжку писати”, — зазначив він.
Позаяк Юрій Андрухович належить до невеликої когорти авторів, котрі живуть за рахунок саме письменницької діяльності, журналісти поцікавилися, чи впливає це на тексти і творчість загалом. «Я про потребу продавати не думаю, коли пишу, але я думаю про потребу зробити її читабельною. Наскільки добре вона буде продаватися, я вже ілюзій не маю. Мої книжки насправді не дуже добре продаються. Вірніше, вони продаються стабільно недобре. Або стабільно добре. Я заспокоївся раз і назавжди, що мені не вдасться видати бестселлера. Але, з іншого боку, я їх (книг — ред..) написав багато. І на кожну з них є якийсь постійний попит. Їх можна увесь час перевидавати і завжди зхнаходитимуться читачі, які заходитимуть у книгарні і купуватимуть їх. Це не буде ніколи масовим. Але це завжди буде якийсь потік, який не припиняється. І мене це влаштовує, адже розумію, що не з масами спілкуюся, а з кожною людиною індивідуально», — відповів він.
Прозвучало під час прес-конференції й питання щодо «Золотої бульки» — антипремії з літератури, яку у лютому минулого року Андрухович отримав за свій «Лексикон…». На думку літератора, таким чином Літакцент хотів популяризувати цю премію та свій Інтернет-сайт. Він зазначив: «Мені здається, що це було передусім таке рішення просунути премію і сайт. Я скажу чесно, що я образився, ще досі я так вважаю, що це моя найкраща книжка. І мені було прикро в тому сенсі, що її прочитали якось поверхово. Там страшенно багато таких сторінок, які справляють враження, що я їх написав лівою ногою. І моя мета полягала в тому: написати надзвичайно легку книжку. Таку легку, ніби недбалу. І за цією недбалістю висловити якісь справді дуже серйозні, поважні, філософські речі. Насправді ж дуже поверхове враження, що Андрухович поїхав в те місто і написав про нього, а потім в інше. Насправді там дуже багато нашарувань: від елементарної інформації про те, де ми є, в якому світі живемо і закінчуючи якимись проривами у метафізику: у життя і смерть, чи ми закінчуємося у цьому житті чи ми продовжуємо існувати… У той же час подається історія, культура і так далі. А реакція типу «ми очікували роману, а він відписався…» — на мій погляд, це несправедливість».
Єдине питання, яке під час прес-конференції залишилось без відповіді, стосувалося того, звідки пішла інформація (а, вірніше, дезінформація – ред..), нібито молодий поет Андрій Любка є позашлюбним сином Юрія Андруховича. У відповідь обоє засміялися і від коментарів утрималися.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.