Космонавти, парашути та кукурудзяні качани. Кожній епосі – своя ялинкова іграшка

Всю еволюцію ялинкової прикраси – від перших паперових бутафорних цукерок до космонавтів і розкішних кульок з ручним розписом – представлено на виставці Закарпатського краєзнавчого музею «Зимова казка в Ужгородському замку». У ній зібрані ялинкові оздоби 40–90-х років минулого століття, дитячі іграшки радянської епохи та ляльки, виготовлені сучасними майстринями.

Музейні працівники зауважують: тематичні виставки до новорічно-різвяних свят у замку проводяться вже 4 роки, та цьогоріч поряд із виставкою ялинкових прикрас вирішили вперше на Закарпатті репрезентувати зразки старої й сучасної ляльки, аби порівняти, як з часом змінюються смаки та вміння майстрів цієї справи.

Цікаво, що експонати 40–90-х років до музею збирали звідусіль: як із фондів, так і від приватних поціновувачів старовини. Одна з іграшок, представлених на виставці, належала художнику Федору Манайлу, ще з десяток принесла ужгородка Марія Трунова, котра знайшла їх випадково у підвалі чоловікового будинку. Пані Марія розповідає, що відтоді, як вони з чоловіком знайшли цілу коробку старих прикрас, їхня новорічна ялинка принципово прикрашена у стилі ретро. «Як людина немолода, – розповідає ужгородка, – добре пам’ятаю всю еволюцію новорічної іграшки. Так, на самому початку 60-х ми декорували святкове деревце лише ватою, свічками або бенгальсьскими вогниками та кількома паперовими прикрасами, які мали форму барабана, великої цукерки чи бочки. Бенгальські вогники запалювали просто на ялинці, тому можна вважати дивом, що в нас жодного разу не трапилося пожежі. Приблизно в ті ж роки з’явилися перші гірлянди, які складалися зі звичайних (навіть не кольорових) маленьких лампочок».

Пік виготовлення цікавих і різноманітних ялинкових прикрас припав у Радянському Союзі на 60–70-і роки. Власниця колекції радянських іграшок Марія Трунова розповідає, що за виглядом тогочасних оздоб можна вивчати історію, адже щойно в країні ставалася якась визначна подія, її відображення втілювалося у новорічній цяцьці. Так, щойно Юрій Гагарін полетів у захмар’я, на заводах почали штампувати маленьких космонавтів і ракети; тільки-но Микита Хрущов увів моду на кукурудзу, на радянських ялинках теж з’явилися жовтогарячі качани; а щоб усі громадяни розуміли важливість військової підготовки, робили навіть прикраси-парашути.

До слова, в ті часи знайти для ялинки звичайну скляну кульку було досить важко, аже всі ялинкові іграшки чомусь мали складну форму. Яких тільки персонажів не втілювали тоді в прикрасах! До прикладу, надзвичайно модними були сови, зайчики та інші тваринки, які кріпилися до гілки новорічного дерева прищіпкою. Продавалися також казкові персонажі (царі, султани, Діди Морози тощо), найрізноманітніші тваринки (ведмежата на санчатках, зайчики на ковзанах, лисички на повітряних кулях тощо), а ще найрізноманітніші фрукти та овочі (дуже часто траплялися прикраси у вигляді жолудів).

80–90-і роки минулого століття – час, коли ялинкові оздоби стали спрощувати, штампувати. Найбільше в цей період радянська мануфактура виготовляла скляні кулі, краплі й бурульки, як правило, розмальовані або прикрашені візерунком із блискіток. Вони були яскравими, великими, давали змогу оздобити ялинку в одній кольорові гамі, але не мали того шарму й цікавості для діток – їм набагато більше подобалися цікаві фігурки, ніж прості кулі.

На екскурсії виставкою власниця ретроіграшок Марія Трунова ділиться враженнями про своє дитинство й те захоплення, яке в неї викликали ті прикраси. «Нині новорічні деревця яскравіші, стильніші, багатші, та в них немає дитячої душі», – впевнена жінка.

Спростувати цю думку взялися майстрині сучасної іграшки, щоправда, не стільки ялинкової, як просто для малечі. П’ять молодих ужгородок на цій же виставці показали, що зробити якісну й дуже красиву забавку можна, навіть якщо не маєш ху­дожньої освіти й спеціальної підготовки. До прикладу, Оксана Лукач представила свої роботи, виконані в ніжних біло-рожевих прованських кольорах. Її ляльки не завжди мають промальоване обличчя, але випромінюють ніжність і зроблені для дитини авторки як альтернатива кітчевим лялькам Барбі.

Майстриня Юлія Чокліна просто вразила присутніх своїми малесенькими, наче спеціально зістареними лялечками, виготовленими за складною технологією із ватного пап’є-маше, паперу, лаку, клею та блискіток. На створення одної такої ароматизованої цяцьки треба досить багато часу, тому й коштують вони недешево. Зате кожен із клієнтів Юлії може бути впевнений, що її іграшка виготовлена в єдиному екземплярі і не буде повторена.

Те саме стосується автор­сь­ких ляльок іншої молодої майстрині – Вікторії Данацко. Створенням іграшок із тканини вона захоплюється не так давно, але вже може похвалитися визнанням і замовленнями. Вікторія займається напрочуд цікавою справою – виготовляє портретні ляльки. Це означає, що за фотографією людини разом з помічницею Тамілою Василенко (котра, до речі, працює дефектологом у дитячому садку) може виготовити іграшку з точною копією обличчя, – виходить нестандартний і дуже оригінальний подарунок. До слова, одним із останніх замовлень талановитої ужгородки є така портретна лялька маловідомої української акторки Ольги Князевої, яку замовив для неї коханий чоловік.

Натомість майстриня інтер’­єрної іграшки Жанна Зимокосова представила пристрасть багатьох діток і дорослих –  ведмежат, кожен з яких становить цілком оригінальний витвір. Пані Жанна – домогосподарка, котра захопилася виготовленням клишоногих кілька років тому, коли спробувала зробити іграшку в подарунок подрузі. Відтоді її колекція поповнилася багатьма власноруч змайстрованими тваринками, серед яких є навіть ведмедики Тедді (з рухомими лапками).

Єдиною професіоналкою  на виставці «Зимова казка в Ужгородському замку» є Тетяна Долгош – відома в Ужгороді дизайнерка одягу, котра виготовляє мереживо, вишиту біжутерію й оригінальні новорічні сувеніри, які можна покласти в конверт і надіслати як презент дорогій людині. Вишиті з білої шовкової нитки візерунки подекуди складаються в об’ємні вироби, а найбільш цікавою роботою пані Тетяни є вишита рамка для весільної фотографії.

Всю цю красу можна буде оглядати в краєзнавчому музеї до кінця січня, самі ж працівники установи обіцяють і надалі підтримувати молодих майстрів рукотворного напрямку в їхньому прагненні донести до людей ідею якісної, доброї й оригінальної іграшки. 

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук