Припиніть нас хоронити! Про "Тису", що клекоче: без прізвищ...

Тетяна Вашаргелі  10 апреля 2018 15:30  706175506 0177166

Початок квітня підірвав регіональну фейсбучну стрічку гнівом, оптимізмом, плачем з приводу подій, які розгорнулися навколо колишнього державного телебачення, нині - філії Суспільного, більш відомого як Тиса-1. Причому емоції коливалися у діаметрально крайніх позиціях пристрасного діапазону, у залежності від виховання, обізнаності і статусності коментатора. До слова, підозрюю, що дещо подібне відбувалося в усіх регіонах, оскільки 30 березня - день скорочення (звільнення) близько півтори тисячі вже колишніх працівників по усій країні. Що стосується закарпатської Тиси, то мова йде про половину колишнього, на той момент, штату.

Залишимо за дужками - банальності, на кшталт: "потрібно щось змінювати" чи "у реформах неможливо без втрат"; "совковий канал ніхто не дивився" чи "регіональні новини цікавіші за загальноукраїнські"; "обурюються ті, кого скоротили" чи "знищили регіональне телебачення" (список можна продовжити, хто бажає).

Такої бурхливої, на межі скандальної, реакції, схоже, не очікував ні офіційний нині патронат у Києві, ні місцевий менджмент. Що вкотре довело: столичні посили (а їх, щодо реформування регіональних філій, було чимало) на місцях не читають, натомість, на місцях передбачати кризові ситуації і працювати на упередження не вміють. У результаті одна із інформацій на місцевому ресурсі взагалі вийшла під заголовком, на зразок: "Обласне телебачення від завтра закривають!".

Ще одна, прикра, сторона медалі, яку за яскравою, титульною, не надто помітно, це реальний відтік кадрів, уже зарезервованих для майже реформованого суспільного… У тій же стрічці раз у раз з'являються повідомлення тих, хто іде з регіонального каналу, уже за власним бажанням. При цьому скорочені отримали усі, передбачені законодавством компенсації. Ті, хто йде зараз, через недолугу фінансову політику центру (яка по факту і змусила їх піти), уже втратили. Прагматичну молодь, вочевидь, не утримають обіцянки чи заклики до діяльності у чесній журналістиці. Це слід було передбачити на старті глобальних змін.

Чи варто заламувати руки і замовляти епітафію по ЗОДТРК, яке свого часу було серед провідних каналів попередньої епохи? Покаже лише час! Банально: зміни необхідні; по факту: Київ має зрозуміти, що місцеве телебачення має цілком визнану в усьому світі нішу. Залишити ж регіональний медіа-простір на поталу комерційних структур, яким байдуже до мистецьких проектів чи дитячих програм - зрадити власним постулатам, які з-проміж іншого декларують збереження культурних традицій і патріотичне виховання.

Чи варто ображатися на те, що не лишили? Мабуть, таки - ні! Нове керівництво добирає команду, з якою хоче йти вперед, на власну відповідальність і за власною мотивацією. Доцільність вибору підтвердить чи спростує лише майбутнє.

Чи варто співчувати тим, хто пішов чи йде? Однозначно - ні! Досвідчені знайдуть застосування досвіду, а випровадження із зони комфорту дало активне спонукання до пошуку нових перспектив. Щодо тих, хто покидає пенати за власним бажанням, то такі рішення приймаються за цілком реальних пропозицій кращих перспектив.

Чи відчує зміни глядач? Він уже їх відчув (безперечно, мова йде про тих, хто Тису дивився): зникнення улюблених програм, хаотичне втручання в звичну програму, повторення київських програм - усе це бентежить, дивує і… змушує перемикати. Банально: епоха перемін такого масштабу неможлива без помилок і втрат; по факту - поки 100-відсотковим власником акцій Суспільного залишатиметься держава, телебачення не зможе професійно і довгостроково планувати роботу, а експерименти із мовленням для національних меншин, навряд, додадуть оптимізму потенційним інвесторам, на кошти яких нині розраховує центральне та й регіональне керівництво.

"Вирування" Тиси у Фейсбуці здійняло на поверхню, цілком прогнозовано, піну у формі образ за невизнаний талант, невшанування колишніх досягнень, недослуховування до щирих порад… Найбільш витримані із скорочених відповідали побажаннями успіху тим, хто лишився; найбільш ображені - невтомно перераховували власні внески у розбудову… А коменти тих, адреса роботи яких була незмінною упродовж майже чи більше, ніж півстоліття - Ужгород, Київська набережна, 18, можна звести до одного, опублікованого: "Учора отримала свободу! І що з нею робити?"

Те, що не потребує доведення і свідчить про зрілість і модну "європейськість" команди: з людьми треба вміти прощатися! Тим паче, що схоже, ця порада Суспільному ще знадобиться…

 

19247868_1647540978664478_8973897470205301074_n

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментариев нет