«Щороку о цій порі старий Галагов нагадує про себе витончено-рожевими плямами серед своїх строгих будівель. І тоді навіть похмурі люди розуміють, що у серйозному житті бувають легковажні хвилини, коли розум уступає серцю. Пройде кілька днів і Галагов знову стане гордовито-офіційним, Але пам’ять про рожеві хвилі серед сірого царства нагадуватиме: так буде не завжди! І ми терпляче чекатимемо наступного чуда, яке знову наповнить життя особливим змістом», – з таким атмосферним текстом під відповідну світлину Ужгорода можна з легкістю поринути у казкову атмосферу. Саме таким наше місто бачить закарпатець Олександр Герешко.
«Я прихожу сюди майже щоранку. І відразу дивлюся – чи стоїть ще на своєму місці цей старий каштан. Ми знайомі більш ніж п’ятьдесят років.
На початку 60-х, думаю, я його майже не помічав. А коли прийшов час йти до школи, він став моїм приятелем. Я сидів за партою старої школи, молодий тоді ще каштан ріс за її вікном. Інколи він ревнував мене до величезного тису, що зваблював червоними ягодами якраз між нами, інколи я сердився на каштан, коли нас виганяли прибирати купи листя під ним. Йому скаржився на шкідливих вчителів, довгі хвилини нецікавого уроку. Ділився планами завоювань серця «своєї» дівчини з нашого класу.
А коли прийшла пора прощатися зі школою, каштан став свідком клятви юних романтиків, що вибігли під його могутні гілки прямо з випускного, щоб пообіцяти один одному ніколи не забувати школу, ці роки і події.
І каштан скріпив своїм зеленим підписом нашу перепустку у дорослий світ. Висушив м’яким листям сентиментальні сльози спогадів наших дівчат. Похитуванням стовбура вселив впевненість в майбутньому нам, хлопцям.
Я розумів, що більше не буду бачити його щодня. Він вже придивлявся до інших друзів. І здавалося, що так буде вічно. Вічно стоятиме тут цей каштан, вічність попереду в нашого життя…
Пройшли роки. І життя вже не здається таким вічним, воно вже закінчилося для багатьох таких, як ти. А каштан не такий вже й непохитний і залежить від випадкової волі бездушних людей. Вони не приятелювали з ним довгими роками. Не ділилися і не скаржилися. Не ховалися тут від дощу і не робили свій перший поцілунок. Ти для них ніхто. Стій, поки ще не заважаєш.
І я, в черговий раз дивуючись метаморфозам старого будиночка навпроти, що сьогодні пригощає кавою, дивлюсь на «мій» каштан з "кавового" вікна. Сьогодні старий цімбор на місці. Разом зі мною радіє теплу, що нарешті приходить в місто. Готується викинути перше листя цього року. Приміряється дати свою затишну тінь камерному скверику навпроти сивовласої школи. Чекає, які таємниці розповідатимуть тут нові школярі.
Я приїду сюди й завтра. Подивитись, чи все в нього гаразд.
Поки стоїть тут старий каштан, це місто залишається моїм…», – пише ужгородець під іншою світлиною.
Одна з останніх робіт Олександра Герешко, яку ми можемо побачити в соціальній мережі ФБ – «Таїнство Пасхальної ночі».
Словом, до вашої уваги серія казкових, а часом й містичних світлин із циклу «Казки мого міста».
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.