Ірина Мерлені: “Багато хто в мене не вірив, але я довела, що найкраща!” (ФОТО, АВТОГРАФ)

Тільки у 15 років вона розпочала займатись вільною боротьбою, а у 22 вже стала олімпійською чемпіонкою. Наймініатюрніша борчиня України має зросту аж 150 см  і незміренну харизму позитиву.

У Виноградові відпочиває відома спортсменка Ірина Мерлені. Заслужений майстер спорту з вільної боротьби, Олімпійська чемпіонка (Афіни, 2004), бронзова призерка Олімпіади (Пекін, 2008), чемпіонка світу (2000, 2001, 2003), чемпіонка Європи (2004, 2005) – провела олімпійський урок, а також майстер-клас з вихованцями Виноградівської ДЮСШ, дала автограф читачам сайту, а ще –  ексклюзивне інтерв’ю.

– Пані Ірино, чому із всіх видів спорту саме вільна боротьба стала сенсом вашого спортивного життя?

                – Я щаслива з того, що доля дала мені шанс стати першою в історії жіночої вільної боротьби Олімпійською чемпіонкою. Хоча до секції записалася пізно – вже у підлітковому віці.  І довела – чемпіонами не народжуються, ними стають!   А до того були напружені тренування, адже в мене нічого не виходило, і море сліз. Першим тренером був мій батько.

– Чи пригадуєте свої офіційні змагання в дитячому віці? Які були емоції?

– Провела майстер-клас із маленькими борцями і пригадала свої перші змагання.  Був мандраж, було велике хвилювання. Я боляче приймала всі поразки і не стримувала сліз. Але згодом прийшли і перші перемоги, і перша золота медаль (у 16 років – в Англії, Манчестері). Тоді вже зашкалювали інші емоції – позитивні.

– Вільна боротьба – травматичний вид спорту. Чи вдавалось вам виступати без пошкоджень?

                – На жаль, ні. Травм було багато. Пригадую, ще в юності, коли поверталась із тренувань чи змагань із синцями та подряпинами – мене найбільше шкодувала мама (особливо моє обличчя!).  Ставалось і так, що з травмами доводилось виступати саме на  основних змаганнях. Тренери казали: «Мусиш перемогти».  Доводились терпіти біль і демонструвати вольові якості борцівського характеру. Виходила на килим та перемагала  – і тільки потім згадувала, що десь щось болить.

– Який ваш коронний прийом?

– Приємно, що тричі  мою техніку визнавали найкращою у світі.  Моя ж коронка – вертушка. А ще на майстер-класі наголошувала дітям: для борця дуже важливо качати шию. У кого з борців шия міцніша – той сильніший.

– Як підтримуєте свою чудову фізичну форму?

– Постійно ходжу в спортзал. Вдома маю свій міні-спортзал, де зі своїми діточками Артурчиком і Адамчиком теж тренуюсь.  Є і бігова доріжка, і борцівський килим, на якому показую синам прийоми. 

– Чи вистачає вам часу на звичайні жіночі справи: домашнє господарство,  приготування їжі?

–    Ви знаєте, готую із задоволенням. На свята – особливо.  Намагаюсь приготувати найрізноманітніші салати, спекти щось солоденьке. Зазвичай сніданок у нас традиційний – вівсяна каша з молоком. Смачно і корисно!

– Ким  себе бачите через декілька років?

– Однозначно, на тренерський роботі. Хотіла б мати свою секцію, відкрити школу Ірини Марлені та мати власний турнір. Найбільше б уваги хотіла б приділити підлітками, адже саме  у їхньому віці я і вирішила займатись сенсом свого життя – вільною боротьбою.

зліва Мерлені
P1200379
P1200382
мерлен підпис

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*