Ігор-«Афганець»: «В АТО я воював не як байкер, а як доброволець»

Сьогодні в світі відзначається Всесвітній день мотоциклістів. А це – прекрасний привід зустрітися і поговорити з тими, для кого мотоцикл – не просто засіб пересування, а ціла філософія, традиція і навіть життя – з байкерами.

Загалом Закарпаття – цілком байкерський край, у нас достатньо своїх представників цього гарчливо-колісного руху, а на свята та фестивалі, що організовуються,  щорічно приїжджають сотні, якщо не тисячі двоколісних гостей з усієї Європи. Найпростіше було б взяти інтерв’ю у організаторів цих з’їздів, тим більше вже скоро відбудеться черговий – цього разу на березі озера в Оріховиці.

Але ми не шукаємо простих і передбачуваних шляхів. А тому наші співрозмовники – Ігор (псевдонім – "Афганець") і його дружина, супутниця, однодумець Ольга. Для розмови вони запросили мене в свій заклад з байкерським (а яким іще?) антуражем – "Харлей". Тож бесіда проходила під відповідний музичний акомпанемент, в якому я вгадував давно знайомі Cinderella, Ozzy Osbourn, KISS, Iron Maiden. Так що налаштуватися на розмову було зовсім нескладно.

Коли і як ти вперше сів на мотоцикл? – питаю "Афганця".

– Перший свій мотоцикл я купив в 1995 році, причому нишком, не кажучи батькам. Це був ІЖ Юпітер 5. Можна сказати, саме з цього моменту я завжди на мотоциклі.

– І які саме за цей час побували "під тобою"?

– Багато різних – від наших до Suzuki і Kawasaki ZZR 1400, але раніше це були, в основному, спортивні моделі, кільцеві. Зараз чи то вік позначається (сміється), чи  з урахуванням сімейних реалій (у нас з Ольгою двоє дітей) – словом, купив чопер. Я для себе зрозумів, що в ідеалі потрібно мати два мотоцикли. Спортивний – для емоцій, зняття стресів, адреналіну, а чопер – для комфорту, ну і поїздок на далекі відстані.

– А який кілометраж найдальшої поїздки?

– 1400 кілометрів. Зазвичай менше – часто їздимо з друзями за кордон, до Львова. Взагалі кажучи, в Україні їздимо там, де дозволяють дороги, це головний фактор.

– Ти перебуваєш в клубі …

– Angels MC, який базується в Дніпропетровську, але однодумців і одноклубників багато по всій Україні.

– У Закарпатті найвідоміший – це "Падонки".

– Так, їх тут більше знають. Мотоклуби взагалі-то діляться по рангах. Найпоширеніший тип – це MC-клуби. У них більш сувора ієрархія, статут. Є ще MFC ( "Падонки" відносяться саме до них), MCC-клуби – там свої правила і статути, часом менш суворі. Але саме клуби MC вважаються головними хранителями байкерських традицій і культури.

– З історії клубів відомо, що, наприклад, в Америці, звідки прийшло до нас байкерський рух, між клубами спалахує ворожнеча і навіть війни …

– У нас, в Україні з цим все спокійніше. Ну, кому цікаво, можуть в Інтернеті знайти чимало цікавої інформації про історію, про так звані "одновідсоткові" клуби з досить сильно вираженою кримінальною спрямованістю. Але повторюся, в Україні в цілому ситуація спокійна, рівна.

– У традиційних байк-фестах ви берете участь?

– В своїх. Заходи "Падонки" – це їхні заходи. Ми на них можемо піти, але в організації участі не беремо.

– На початку липня буде черговий фестиваль "Падонки" на Ореховіцком озері.

– До речі, хороша, правильна ідея. Часто ми чули нарікання ужгородців, мовляв, їм вечорами заважають мото-з’їзди. А так, в стороні, в туристичній зоні – і хлопцям вільніше, і жителі без претензій.

– Наскільки я знаю, більшість статутів MC-клубів декларують аполітичність …

– Так, все байкери – поза політикою. Тобто ті, хто якось проявляє політичну активність, має право це робити, але не як байкер, не під кольорами свого клубу. За це з клубу можуть виключити. А ось потрапити в MC-клуб, запевняю тебе, непросто – до кандидатів довго придивляються, наводять довідки.

– Але є гучні випадки, коли мотоциклісти не те що займаються, а цілими клубами лізуть в політику …

– Це про "Нічних вовків"?

– Так.

– До них у всіх нормальних мотоциклістів однозначне категоричне ставлення неприйняття, навіть огиди. Ми не визнаємо їх мотоклубом, особливо MC-клубом. Вони не просто по вуха загрузли в політиці, "Нічні вовки" відкрито допомагали захоплювати Крим, вони воюють за так звані "ДНР" та "ЛНР", підтримують путінський режим.

– Я знаю, що ти також побував в АТО і воював …

– Так, тільки не як байкер, звичайно, а як доброволець … Причому, в 2014 році, в ті часи, коли часом дійсно практично нічим було воювати, і ми чекали, що хлопці принесуть із завдання. Пізніше демобілізувався через поранення, контузії. На яку, до речі, спочатку не звертав уваги, поки не почалися ускладнення.

У нас добровольців учасниками бойових дій не визнають, так що лікування і реабілітація – за свій рахунок …

– А багато байкерів вирушили захищати Батьківщину?

– Точних цифр не скажу, але чимало. Хто в ЗСУ, хто в добробатах. Але це, знову ж таки, з позицій патріотизму, а не з підтримки будь-якої політсили.

– Байкери старанно культивують образ таких собі брутальних, злих і агресивних дядьків. У той же час у спілкуванні вони виявляються абсолютно нормальними, веселими, добродушними людьми …

На цей зауваження відповіла Ольга:

– Є такий ефект! Бувало, коли я знайомих подруг запрошувала на наші тусовки, вони довго відмовлялися і відмовлялися мало не з жахом. А ось потім здивовано ділилися: «Ми думали, що це буде збіговисько зарослих, брудних, смердючих, агресивних відморозків, а виявилося, що вони настільки хороші, веселі, добрі і порядні хлопці …»

– А взагалі, як це – бути дружиною "ортодоксального байкера"?

– Я в усьому підтримую свого чоловіка, у всіх його починаннях. Я його дуже люблю. Але без дискомфорту – байкерський рух мені самій дуже близький і цікавий. Ми разом катаємося, їздимо, зустрічаємося з друзями. Ось зараз дуже оцінила зручність і комфорт чопера. Хоча іноді, чесно кажучи, бракує швидкості …

У цей момент розмови з кухні долинув дивовижний запах смаженого стейка …

– Я так розумію, у вашому барі веганам робити нічого …

– Ну, нагодувати-то ми зможемо і їх, – сміється Ольга, – але спрямованість у нас і справді інша …

– Ми з самого початку робили бар саме з тематикою мотоциклістів … – додав Ігор Афганець, – а що потрібно байкеру? Багато м’яса, багато пива, музика серйозніше … Але, природно, без надмірностей. Ми б хотіли, щоб комфортно себе почували все – від колег до сімей з дітьми.

– Повернемося до мототематики. Де кращі в Україні дороги?

– Від Львова до Києва. Все інше гірше. Ось одеська траса задумана як автобан, але занадто вже розбита важким транспортом. Через це там я минулого року в аварію потрапив.

– А скільки взагалі аварій пережив?

– П’ять. Це, до речі, свого роду тест-перевірка. Якщо ти перший раз потрапив в аварію, але після цього знову сів на мотоцикл – ти справжній байкер. Багато хто не проходять …

– Про який мотоцикл ти мрієш?

– Звичайно, хотілося б який-небудь унікальний, так званий кастом. Але для хорошого кастома потрібно мати реально великі гроші.

У нас ось по центру бару в якості антуражу також варто простенький, перероблений з "Дніпра", мотоцикл, своєрідний бюджетний кастом …

– Робочий?

– Так. Тільки довелося зняти акумулятор – були випадки, коли гості, що розгулялися, намагалися прямо звідси через ворота на ньому виїхати …

Наша розмова відбулася напередодні Дня мотоцикліста. Чомусь я впевнений, що сьогодні не застав би своїх співрозмовників на місці. Напевно, вони десь в дорозі.

Що ж, щасливої ​​дороги, байкери!

20160507_115144
image-c228e18d2214275b0f4e0b2cf00490587887199d2f3862632381928c01ba0d45-V
b08
20151207_132958
b06
IMAG0638
image-28127bf989e6db8e53dc392acb4110ceae35b568d3ae903e274c087755cd5a82-V

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук