Петро Мідянка: Закарпаття, літературні сєпари, стегна молодиць та що попсувало Жадана

Uzhgorod.in  31 May 2018 22:50  157180083 0181766

Петро Мідянка – звичайний геній-поет. Все життя мешкає в Закарпатті, працює в школі вчителем. А от під час канікул гастролює по містах і літературних фестивалях Європи та України, де час від часу запалює так, що забути його після цього нереально.

У нього - слава майстра українського сонету та винахідника модернової і, водночас, суто закарпатської, діалектної мови. Цю його мову з першого разу часто не розуміють не тільки колеги, а й закарпатські сусіди по межі.

1

Yabl причепився до Мідянки – що робитиме на днях в Києві, як живе в селі, яких жінок і музику любить (Мідянка, зокрема, автор слів мегапопулярного рок-хіта «Плачу Єремії» «Сервус, пане Воргол») та зачіпив іншу інтригуючу недомовленість.

В рамках «Книжкового Арсеналу» 1 червня на вуличній сцені я разом з Вано Крюгером та Костянтином Дорошенко візьму участь в дискусії про поетичні читання. Крюґер і Дорошенко для мене  – цікаві співрозмовники. Обидва бували в Закарпатті, безпосередньо в нас удома й знають локальну проблематику. 

У видавництві Laurus планую видати книжку есеїстки, в якій йтиметься про наш край, його полікультурність і «європейськість». У мене на це трохи інші погляди, ніж у теперішніх блоґерів і колумністів.

Майже всі нові вірші я публікую у Facebook. Нe тому, що в захопленні від нього. Маю достатньо рафінованих френдів, котрі не скоментують і не лайкнуть, але прочитають.

2

Мої останні на сьогодні вірші повертають мене до того Широкого Лугу (село, де я народився) й Закарпаття, яких ні фізично, ні духовно вже не існує. Для мене такі речі – глибока втаємненість, навіть тогочасний лайфхак. Мені страшенно цікаво порахувати на йозефінській мапі XVII-го століття кількість будівель у гірській улоговині Лугу, а в метрикальних книгах відшукати їх мешканців. Прадід Михайло жив у Лузі з 1820 по 1901 рік, це епоха!

Закарпатська поезія, на жаль, не відбулася як явище з часів Олександра Духновича. Та й у контексті української літератури вона бліда. З Петром Скунцем (закарпатський поет, Голова Закарпатської організації Народного Руху – Yabl) я приятелював на дистанції, мене не влаштовувала «шістдесятницька» дидактика й моралістика.

У Скунця в поезіях строго по-верховинськи звучала природа. Я ж намагався «влити» в граматичні канони сучасної літературної мови говірковий елемент. Зокрема через локальні ономастичні терміни.

3

Через такий «лінгвістичний мікс» мене шпетять місцеві літературні сєпари, але я їх не боюся. Мені все вдалося.

Куди я подумки посилаю ворогів? В тому краї, де я мешкаю, живуча традиція прокльонів. Туди й посилаю.

Рок-н-рол я любив школярем і студентом. Тоді були популярні угорські ВІА - «Омеґа», «Шкорпіо». Є і пісні на мої вірші. Але більшість не мала такого потужного розголосу, як «Сервус, пане Воргол» у виконанні «Плачу Єремії». Виконавці Сергій Соболь і Роберт Голованенко якісь мої тексти озвучували - «Зелена Стримба», промілітарний вірш «Богородичних флоксів поламані стебла». Серйозні тексти, на жаль, не пісенні.

 

Зовсім нігілістично ставився до класики. Коли викладачка музики в мистецькому таборі «Юний художник» із заплющеними повіками нам говорила, що бачила «Чорномора», ми іржали, як ненормальні. Це тепер Бах і Рахманінов сприймаються як належить.

В інтернеті прослуховую ролики й посилання друзів, ще люблю місцеву етномузику, автентичну, без домішок.

Взявся за «Інтернат» Сергія Жадана, але не дотягнув до кінця, бо сам закінчував школу-інтернат. Я був колись захоплений віршами Сергія, це була «золота трахея» української поезії, але надмірна затребуваність і слава цю його трахею попсували.

4

Останнім часом матюки мене дістають і в соцмережах, і в шкільних коридорах. Нинішні мудрагелі повіднаходили в класиків матірщину. В Шевченка: «у Переп’ята ями копали хуями». У Тичини: «буржуїв усіх у ями…».

Я із Сербії наприкінці 1980-х привіз книжку коротких оповідок, де був один матюк на все видання. Всім показував. Хтось ще раніше з однокурсників працював над «Галицько-руськими приповідками» в записах Франка, де були фолк-мати. Всі з цікавості заглядали на друковану обсценну лексему.

У наймолодшого покоління матюки – норма. Це норма інтернету. Школярі це сто разів слухають і озвучують. Культурні люди не матюкливі, хіба в крайніх випадках. Коли Косинку вели на розстріл,то він крив чекістів усім арсеналом нецензурщини.

5

У моїй бібліотеці чимало художніх альбомів. Коли приїжджав у Київ,то завжди заходив в «Дружбу» на Хрещатику або в «Іноземну книгу» на Червоноармійській. В останній видання були дорогі на ті мірки. За «Імпресіонізм» треба було віддати цілу платню молодого вчителя, а я мав тоді велике навантаження й немалі гроші.

Дуже хотів Брейґеля, Босха й Ван-Гога. Босха й Брейґеля мав Андрухович,то я в нього розглядав ті репродукції. Все ж таки щось привозив додому і стоїть воно й досі. Альбоми ще й дарував комусь. Матісса подарував Малковичу, здається, а Шевченка – Римаруку.

У мене багато улюблених художників. Чомусь завжди притягальними є Ерделі, Коцка, Манайло, Воргол і Чонтварі, всі за походженням – закарпатці.

6

Я не користувався великим успіхом у жінок в юності, бо був дикуватим горянином, зацикленим на енциклопах. Але все ж мав захоплення жіночою красою, пругкістю стегон, граціозною ходою. За десятиліття праці в школі бачив вродливі юні лиця учениць, молодих вчительок.

У житті мені пощастило мати добру господиню, менеджера, але зі суворим владним характером. Через надмір емоцій у собі я подеколи й потерпав.

Хоч Шевченко писав: «Слава – заповідь моя», я не марнославний. Маю предостатньо гарних знайомств і цього достатньо. Головне, щось встигнути зробити в цьому швидкоплинному часі. Інше – пусте!

7

Гірський уклад життя такий, що сусідам завжди мало. Я залишився на тому місці, де жили мої батьки. Всі гадали, що я або виїду з села через свою непрактичність до хазяйських справ, або зіп’юся. Сталося по-іншому. З тими сусідами, хто не в межу, комунікую нормально, але не про літературу чи музику.

Я ще маю багато чого сказати, хоч і люблю недомовленість. Ще ніхто не сказав усе,що мав сказати. Sic transit gloria mundi! (лат. Так проходить слава земна - Yabl).

Лариса Даниленко, «Yabl»

Post comment

Users posting offensive comments as to other participants of discussion will be banned by moderator without prior warning or explanation. The information related to these users may be provided to law enforcement authorities upon relevant request.Links and advertising messages are prohibited in the comments!

No comments