Археолог. Професія чи діагноз. Начебто – професія. Всі, котрі дивляться на це збоку, бачать романтику, знахідки, музеї, статті в газетах, репортажі по телевізору. Заради такого, здавалось би і помахать трохи лопатою не гріх…
Такими словами розпочав я свій цикл публікацій про найромантичнішу, насправді, професію у світі. (Початок його можна прочитати тут: http://uzhgorod.in/blogi/blog_arkadiya_shinshinova/diagnoz_arheolog_rozkops_ki_zamitki_chastina_persha ) Бо поміж отим маханням лопатами стається багато цікавих, кумедних, смішних і не дуже, але пам’ятних історій. Які я й продовжу вам розповідати оце просто зараз.
Йімрамов, маленьке містечко на Височині. То минулої осені у нас там була невеличка роботка. Там знайшли залишки середньвічнього водоводу. Такі смерекові колоди, висвердлені по всій довжині. Чотириста років по ним йшла вода до кашни в центрі містечка, допоки комуністи не зруйнували природній акумулячний басейн і не провели свій водовід, котрий з перемінним успіхом ремонтують уже сорок років…
Містечко маленьке, дві-три госпудки, два магазини, чумний стовп і один готель, в котрому ми мешкали.
Поруч – стара ресторація, яку викупили вьєтнамці і де був рояль. Вже не пам’ятаю, але здається Хохнер. Він стояв акурат в проході до туалетів, роками його ніхто не торкався і на його кришці були кільця, не то в знак прожитих олімпіад, не то просто від кухлів з пивом.
В перший же вечір ми надудлились місцевого пива, щоб прийнять атмосферу нового місця. І запитайте себе самі, чи може людина, благородно вихована на сольфеджіо під піаніно Карпати, Львівської фабрики музичних інструментів, випивша вісім пив, по путі з туалету, проігнорувати такий прекрасний рояль в кутку? І самі собі відповісте – ні, ні в якому разі, особливо знаючи, що дві октави там ще не зовсім розстроєні і ля мінорна тональність (душа української лірики) сойдьот, а до мажорна – (база і заклад чеських пісень) і взагалі звучить очень даже пристойно.
Скажу одразу, що не всі чотири години ми співали слов’янських пісень, десь хвилин десять я пробував заграти Стінга, "Айм інглішмен ін Нью Йорк", не пішло. Патріотичний рояль чудово грав "Над Татров ся блиска", "Земле ческа-домов муй", "Ще не вмерла Україна", "На Панкраці" і т.д., але навідріз відмовлявся співпрацювати з Фреді Меркьюрі, Джоном Ленноном і Тімом Райзом. Через годину ми вже всією компанією перенесли свої пива і руми до роялю і ревіли на всю господу "Ма розтомила Марушко, вем мня з себов на лужко". Наша ЛБТГ Манька, танцювала посеред залу щось середнє між гопаком і сіртакі. Павел, підбоченивший, як Карузо, співав, що "Уж се тен Талінський рибнік нагані", а друзяка Пепа з Пардубіц, без слуху і голосу, хвацьки проревів "Я мам конє, добрі конє, я мам конє два…".
Ну що можна сказать, очі у вьєтнамців були як на японських сороміцьких картинках, на пів лиця. Ресторація була переповнена людьми, пиво лилось рікою…
Через день ввечері до нас підійшов хозяїн того закладу і поцікавився, чи не зайдемо ми після роботи на пиво і чи будемо знову грати? Мовляв, вам пиво – нахаляву, бо ми минуле за один вечір зробили місячну касу…
Звідси мораль, учіть, дітки, сольфеджіо, бо роялі трапляються не тільки в кущах, а іноді і на путі в туалет..
• • •
Саме нєупрвляєме і непредсказуєме существо на розкопках – дєвчонкі-практикантки.
Якось у нас був плац з купою дерев, кущів, так шо у візир нівеліру не завжди можна було "простріляти" всі потрібні точки. Знающіє люді подтвердять, для цього робиться фікс, тоість, точка в котрій зафіксована умовна висота, звичайно то такий товстенький гвіздок, забитий в землю і закрашений на оранжово і від неї робляться в потрібних місцях допоміжні точки, від яких роблять подальші заміри.
Так от приїжжає Дьоба, то колись з нами працював геодет-айтішник, і вопить:
– Керей кокот міряв висоти на кресленнях? Керей дебіл позначив, шо дно ями на сорок сантиметрів вище від її краю?
Короче, злючий як мамба, бо тре переробляти практично більшу частину паперів, перемірювати, перенабирати базу даних…
Ото ми виходимо з вагончика і йдем зирить, як наші дві практикантки-геодезистки міряють.
Одна перенесла теодоліт на нове місце, виважила горизонталь…
Та друга їй гукає:
– Бачиш фікс?
Перша (!) бере штатив теодоліту, нахиляє його вперед, дивиться у візир, очевидно шоп побачить гвіздок і кричить:
– Бачу!
Ставить теодоліт на місце і давай міряти…
– 182… 187… 205…
Ми там всі сіли на жоп…))))
Щоб трохи пояснить, дивитись треба на геодезичну лінійку, яка поставлена на гвіздок, а не на сам гвіздок і записувати висоту, а нівелір виважується з дуже великою точністю, кожен раз коли його навіть трохи штовхнули треба контролювати горизонталь…
• • •
Тут один монтажник нам вже три покоцані монетки притащив. Питаю де знайшов? Каже, так рукой на дальній кордон, тааам.
Раз прийшов, монетку притяг, потринділи, покурили моїх, другий раз, опьять монетка, якась коруна старенька, теж покоцана, похвалили, потринділи, покурили мої, третій раз приходе, і шо? – знову монетка…
Короче, беру детектор, одного лопатоносця і давай їхній той рівчак зондувати. Хоч ти упьорнись, ні намьока на метали. Вже було на детектор грішити почав, кинув туди коруну – верещить як рєзаний.
А потом нам коллєга того монтажника каже, то він теж дома детектор має, по лукам тут лазить, у нього повні кишені таких монет. Ах тиж сучонок толстожопий. Ми тут в здогадках чого на клаптику три на два купа монет і ні гвоздя більше, а воно йому пріятно, когда його хвалять, от і носить з свого городу…
• • •
Копалось якось ранньо-середньовічне поховання. Могил на сто-стодвацять.
Ну і копачами працювали якісь наші хлопи. Шіковні, красиво так препарували, гроби, прям куколка. Кості акуртно очищені, всі елементи на місці.
Тока одна особєннось, у всіх остальних пози різні а у цих, як в анатомічному музеї, рівнесенько, косточка до косточки. Ну, не буває так. Десь десять гробиків відпрепарували, пока наші здогадались, шо і як.
Оказиваєцця серед них був дохтур якийсь, вроді з Ворохти. От той і собирав всі елементи як їх в інституті вчили. Тото антропологи перлись…
Прокололись на тому, шо коли дохтура не було, оставшіся ліву берцову кость на місце правої притулили…))))
• • •
То в нас раз, років з сім тому були розкопки в Рузинє, то край Праги. Я тоді сильно увлікався снайперською стрільбою з пневматичної гвинтівки. Оптики там всякої понавішував, короче, чем би дітя не тєшилось, лиш би руки поверх одіяла держало.
Так ось, якось суботнього вечора ми прикупили з десяток пляшок червоного Склепмістера і свинське копчене колінко. Пойнятно, прийшов час витягнуть з багажника джипу гвинтівку. З пінополіуретану наробили мішеней, він так кльово розлітаєцця, як потрафиш. Понатикали тих мішеней під кущом метрах в двадцяти і давай пулять. Вистріляли майже з двісті набоїв, поки всім надоїло. Я розібрав зброю, склав в чохол. І тут…
Зза того багатостраждального куща вилазить фазаняра, обтряхіваєцца і з видом, як же ви мене заколєбалі, снайпєри хрєнови, чимчикує в кукурудзяне поле.
В нього там навєрно окопчик був, бо кулі той кущ прорідили основатєльно )))
• • •
Коли копався Клементінум…
Там була купа колодязів. Шари середніх віків, багато знахідок, горщики і тому подібне. Крім того Клементінум був відкритий туристам, за вийнятком місць, де власне копалось. Розкопки були відгорожені целофановою червоно-білою стрічкою і все. Туристи лупили очі і фотали все шо бачили.
Того часу там працював хлопак Мартін. В минулому наркоман, алевзявся за розум і вилікувався.
Ото одного дня він вилазе з викопу і підмигує туристові, мовляв, сувенір хош?
Справжнє горнятко з п’ятнадцятого століття, тіко шо викопали. Давай п’ять сотень корун і тікай, поки тебе не помітили… П’ять сотень за унікальну річ – то даром. Продав за пару секунд.
І на другий день, так само. І на третій…
Виявилось, він, як трудотерапію при реабілітації має роботу в керамічній майстерні. Де і освоїв виробу копій горняток.
Варто було залізти в колодязь, вимазюкати горнятко в мокрій глині і вилізти, де вже чекали легковірні туристи…
На слідуючий день, таким макаром було продано горнят на пару тисяч…
На жаль потім доступ туристів до Клементінуму закрили і бізнес здох.
• • •
Згадалось за болгарів…
Колись давно, я ще їх особливо не знав, у нас почав працювати хлоп десь від Пловдива, Стоян, Стойчо. Нормальний такий хлоп, веселий, по-чеськи, по-руськи розуміє, роботящий…
Раз його кличу, кажу, Стойчо, візьми двох копачів, тачку і відберіть тридцять літрів землі з зонди S13, ясно?
Той так головою хитає, з сторони в сторону, тіпа поняв-не поняв, хренйозна…
Повторяю, Стойчо, береш тачку, двох копачів, набираєте тридцять літрів землі з S13, пойняв?
Той опьять башкою махає сяк-так.
Я вже злий, думаю вийожується. Кажу, матьтвою, тачка взяв, лопати взяв, тридцять літрів землі набрав, пойняв, матьтваю???
Той так махаючи головою в сторони – Даааа!!!
Я тока тоді узнав шо болгари махають башкою наоборот з європейцями. Кивок вперед, то ні, а з боку на бік, то да)))))
• • •
Копався великий плац під Усті над Лабем. Відповідно до рішень мерії по проблемі безробіття набрали купу народу з уряду праці. Тіпо безробітних. Ті мусли піти хоч на пару днів, бо інаше їм перстануть платити дотації…
Рано кожен отрима лопату, кирку, відро, кошик для знахідок і пішов в поле…
Як пішов, так і не прийшов. На рано знов приходять всі, і чекають на інстрменти. А воно хрєн. Нема ні лопат, ні кирок…
Короче, весь інструмент знайшла поліція в пункті прийому металобрухту.
Вгадайте, якої народності були ті безробітні з Усті над Лабем?))))
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.