Дендрофобія

Фобія високих дерев, дендрофобія – це в Ужгороді заразна хвороба. Бо як інакше можна пояснити, що вже другий мер поспіль воює з ужгородськими деревами і статусом "зеленого міста". 
І це ще півбіди. Бо одна-дві людина нічого не вирішить, якщо все місто з ними не буде згодне. Але місто згодне. Місто мовчить. І це вже епідемія. За кілька років попередній міський голова через ЗМІ, роздуті новини про те, як дерева падають на дітей, переконав майже все місто в тому, що великі дерева – це зло. 
Ужгородці – це люди, які, напевно, найчастіше бувають за кордоном. Париж, Будапешт, Барселона та інші міста – там точно не бояться дерев. Ось вам фотка з Одеси, де в 45-градусну спеку можна гуляти в тіні. Думаю, погорєлових-андріївих на Пушкінській би накрило від страху. 
По всьому світові, у великих і малих містах, ростуть великі дерева. Але за ними треба доглядати. Це факт. І якщо в Ужгороді немає спеціалістів, то їх можна запросити. Кронувати дерева в індивідуальному порядку, а не так, як зараз робиться на Київськіий набережній. Я мовчу про красу. Напевно, дерев’яні обрубки більшості подобаються. Але хтось подумав, як пережити наступне літо? Тіні в центрі міста не буде. Бо стовпи дають дуже мало тіні. І саме на стовпи зараз перетворюються каштани, які чомусь саме цього року не хворіли, не жовтіли передчасно, а нормально себе поводили. 
Київської набережної з каштанами різних сортів у нас уже нема. Підозрюю, що злодії з міськради мають у планах і найдовшу липову алею в Європі. 
Давайте вимагати професійного підходу до формування обличчя міста. Вимагати, щоб не лише відкатами мислили керівники. Тим більше, у нас же лише з зеленим насадженнями проблеми, правда? Дороги ідеальні, підсвітка не як у середньовічному селі, а як в сучасному місті, маршрутки чисті, зупинки з електронним табло, на кожному кроці смітники, комунальники прибирають… все у нас тут круто, тільки дерева завеликі.