Як воно було за "бабці-Австрії"

Валентин Стецюк  4 апреля 2013 16:36  22133040 233683

Не раз доводиться чути, що в  незалежній Україні нема державної  підтримки національної літератури. Звичайно, багато змінилося в кращий бік з часів Валуєвського указу, але справи погіршились навіть у  порівнянні з радянськими часами. Навіть за "бабці-Австрії" цісарсько-королівська влада більше піклувалася за культурних розвиток національних меншин, ніж тепер ми маємо підтримку культури титульної нації. Ця думка прийшла мені до голови, коли познайомився з роботою Осипа Маковея "Матеріяли до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича". В роботі наводиться широке листування Федьковича, з якого добре видно не тільки сприяння влади розвитку української культури, але і той тісний зв’язок, який мала місцева українська інтелігенція з культурним життям Європи.

Рід Федьковичів-Гординських належав до дуже розгалуженого шляхетського гербу Сас який, очевидно, має німецьке походження (пол.  Sas "саксонць"). Шляхетність роду була підтверджена дипломом від 1782 року на підставі більш давніх документів, але майновий стан родини Федьковича не був високим і це у значній мірі вплинуло на життєву кар’єру батька Федьковича, незважаючи на те, що він був наділений значними здібностями.

Адальберт Федькович (таке було його ім’я) закінчив нормальну школу у Станіславі, де він мав дуже добре з усіх предметів і в подальшому його відмінні здібності відмічалися у документах неодноразово. Крім німецької, польської і української він володів також румунською і латинською мовами повністю і у меншим ступеню російською. Зразу по закінченні школи через брак засобів для подальшого навчання він отримав посаду поліційного судді. Потім займав різні посади в цісарсько-королівському управлінню земельних кадастрів, часом служив управителем в різних господарствах і мав при цьому дуже добру репутацію.

Його син Йосип закінчив німецьку реальну школу у Чернівцях, що було типовим для дітей української інтелігенції на той час в Австро-Угорщині. Відповідно, Федькович був добре ознайомлений з німецькою літературою, особливо романтичного напряму. Зокрема твори Шиллера припадали йому до густу і їх образи він використовував у своїх суперечках з друзями. Так, він пише своєму другові Антонові Кобилянському, цитуючи Шиллера:

"Чому Ти відрікаєшся від своєї віри і батьківщини,.. що вони Тобі зробили? – Лишити край повний пісень, повний поезії і потягтися туди, де олтарем є прилавок і один раз по одному є найсвятішим! Направду, я не можу Тебе збагнути, любий, добрий Антоне, Ти для мене вічна загадка, моя вічна протилежність… Ти можеш мені вірити, що я Твій друг, але також твій Веррина, де ти є моїм Фіеско, тим Фіеско Шиллера, котрий хотів звільнити свою Батьківщину, щоб її просто гнітити [самому – В.С.], і не можу Тобі більше нічого сказати, як той Веррина, власне Шиллер, сказав: "Тирана скине Фіеско"… І цей Фіеско є Ти, дорогий друже, котрий нашу дорогу Галичину думає звільнити від духовної тиранії парохів… Ти тільки хочеш забрати у народу ту оболонку, яка йому двічі дорога, по-перше, для нього самого, а по-друге як пам'ять про наших великих предків. Ти цього не зробиш – "Фіеско, лиши лежати тут усі корони світу на славу, а там свої муки на опудало, я повинен стати на коліна перед смертним – я не буду ставати, Фіеско! Це моє перше падіння на коліна – кинь цей пурпур геть!"

Відомо, що Федькович свої перші вірші писав німецькою, бо українська літературна мова була ще в стані формування. Молодий поет просто не знаходив українських слів для висловлення свого багатого духовного світу. Цим багатством він різко відрізнявся від свого оточення, і було мало людей, котрі б його могли оцінити і зрозуміти. Одним з таких людей був німецький художник Рудольф Реткель.  Зустрівши Федьковича у його молоді роки і ставши на короткий час його старшим другом і у певній мірі вихователем, він все життя згадував про Федьковича і мріяв з ним зустрітись знову. Реткель познайомився з Федьковичем у Нямці (Молдова) 1851 р., а у 1886 писав Степанові Смаль-Стоцькому наступне:

"Про його раннє навчання у школі мені тільки відомо, що він навчався в школі в Чернівцях. Що він мав велике бажання до вивчення наукових питань, мав талант і швидкий розум, я помітив дуже скоро; багато задоволення давало йому, коли я знайомив його з німецькими класиками, я дав йому в також Історію німецької національної літератури Вільмара, також навчив його основам латинської мови…

Так я мав у той  час у Федьковичі мені милого друга, і правду кажучи, я не можу згадати, щоб я за все своє життя знайшов  юнака, з якому б я так симпатизував, як Федьковичу, наші почуття, наші смаки  і напрямки наших думок завжди співпадали, ми могли говорити про прозу цього світу і могли поетично мріяти – завжди мали місце між нашими поглядами дружні зустрічі і єдність. У Федьковича була тоді абсолютно відсутня юнацька безтурботність і мало знаходилось у ньому якась схильність до юнацької легковажності, котра є притаманна хоча б колись, моментами, кожному юнакові."

При німецьких культурних впливах Федькович гостро відчував свою національну ідентичність і шукав свого місця або серед простого українського люду або новонародженій українській культурі Галичини. До того ж Кобилянському він пише:

 "Мені не треба зовсім нічого, крім шматка хліба і права дозволу носити сардак і кресак і чи це не скромне бажання? У Лемберзі, я чув, буде відкритий рутенський театр, чи не міг би я туди влаштуватися?.. Не скажи, дорогий Антоне, що це мені кулею в голову стрілено, чи Ти радиш мені взяти ліру і ходити співаючи по Галичині від хати до хати? Але люди будуть з мене сміятися, бо я ще молодий і ризикую бути арештованим як вагабунда!".

Разюча різниця у ставленні до української мови з боку російського і австро-угорського урядів проглядається в листуванні Федьковича дуже добре. Якщо в Росії Валуєським і Емським указами літературна українська мова заборонялася, то у Відні ставилися до розвитку регіональних мов позитивно і надавали гроші на видання газет і творів письменників різними мовами в тому числі, звичайно, і українською. Ось, що пише, для прикладу, Юрій Ганицький до Федьковича:

"Твій проект видання рутенської газети знайшов тут широкий відгук, також проф. Нойбауер цікавиться нею і обіцяв, наскільки це буде можливо, співпрацювати…

Міністерство надало буковинським рутенам рівні з  румунами права; ти можеш бачити і  в наступних рядках, які є витягом  з декрету, який отримав абсольвент гімназії Репта, оскільки він просив за стипендію на професорське навчання в Сучаві. Він гласить:

"Цим також Ви зобов’язані  спеціально перейти на фах рутенської мови, до чого Ви проявили особливе обдарування, між тим коли ця друга місцева  мова на Сучавській гімназії була б  відносно обов’язковим предметом в інтересах кліру діоцезії, до чого призначена освіта в гімназії, Вам необхідно своєчасно отримати відповідний дозвіл".

І в іншому листі той же Ганицький  повідомляє про наступне:

"Мій лист затримав я з причини, що я чекаю листа з Відня, бо я туди написав Кириловичу, щоб він довідався, що буде коштувати друк твору на 12 аркушів. Нині по обіді я отримав від нього листа, в якому він повідомляє, що обговорив у Відні обставини з рутенським комітетом і той вирішив надрукувати 1000 примірників власним коштом; також він пише, що вони тобі напишуть, ніби ти можеш до них вислати увесь запас рутенських віршів. Я думаю, що ти будеш з тим згоден, щоб вони продивилися збірку.  Але німецькі вірші мають бути надруковані тут, про це детальніше  я можу повідомити пізніше".

У підтримці української культури австрійським урядом можна бачити політичні  мотиви, але його заходи були в інтересах  української творчої інтелігенції Австро-Угорщини. Очевидна архаїка української культури вступала в суперечність із засвоєною європейською культурою її представників. Життя Федьковича є добрим прикладом такої суперечності. При усіх своїх культурних надбаннях і при своєму багатому духовному світі, він не міг відриватися і від народної культури. Це видно хоча б з того, що він хотів носити "сардак і кресак" та ходити з лірою по селах. Пропонуючи відмовитися від архаїчних звичаїв, зокрема при похованні, маючи надію на появу наших власних Лютера і Кальвіна в релігійному житті, він, тим не менше з пафосом вигукує: " Руський парастас! Який прекрасний, повний сенсу звичай нашої церкви!"

Ця суперечність глибоко вплинула на психологічний стан поета. Антон Кобилянськй у кінцевій замітці у своєму листі до Федьковича дає такі свої міркування:

 "Видавець реагував – як показує лист – психологічно проти меланхолії Федьковича, чия психопатична сутність разом з хворобливим честолюбством на літературній ниві – як показує подальше – мусили стати небезпечними для планів реформи (чесько-латинський шрифт, народна гігієна і радикальна просвіта разом зі спрощенням усіх взаємин), до яких редактор хотів би притягнути Федьковича соратником".

Ці слова підкреслюють трагічність  долі Федьковича, але така трагічність  була характерною і для Франка та інших культурних діячів світлого розуму тодішньої підавстрійської України. Тепер щось подібне ми можемо спостерігати на сході України, де талановиті люди творять українську культуру, коли там панує масова культура (чи безкультур’я?), що виросла з чужого коріння. Не дивно, що ці люди з надією дивляться на Західну Україну, сподіваючись знайти тут відгук своїм високим почуттям. Галичани, закарпатці, буковинці мають усвідомити свою відповідальність перед Україною, щоб такі надії справдились.
 

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментарии (2)

Holmskyi  10.04.13 11:55

До влади не рвуться, а нею наділяють тих кого обирають і з них суворо питають.


Holmskyi  06.04.13 11:01

Авторська позиція спокійна, виважена, тверда, компетентна, цікава, необхідна для ознайомлення і озброєння найширшого загалу для протистояння українофобським антидержавним спробам Московії та примкнувших до неї доморощених "руцкаязичних хахлов".
Вона є потужним аргументом, інструментом і стимулом для здійснення вкрай нагального для сьогоденного українського ГРОМАДЯНИНА завдання -- ВБИТИ "хахла" --- СЬОГОДНІ -- В СОБІ

Всего комментариев 2
]]>