Стареньку Європу списувати рано

Валентин Стецюк  22 января 2012 16:50  5594460 04690

Складається враження, що сучасна політологія  ще гірша від предмета вивчення. Якщо політики люблять піаритися на популізмі, то політологи зі своїми теоріями часом взагалі видаються казкарями. От візьмемо одну з останніх їхніх «фішок» – вигадану ними групу країн БРІК, до якої внесли Бразилію, Росію, Індію і Китай.  Очевидно автор цього «проекту» просто підібрав для групи країни так, щоб її назва була звучною і мала якийсь сенс (брік англійською – «цеглина»). При цьому цікаво, що самі члени групи навіть не підозрювали, що вони склали цей «союз». Для БРІКу прогнозується успішний розвиток у 21-му столітті,  вони ніби складуть сильну конкуренцію США, а старенькій Європі взагалі відмовляється тепер у будь-яких перспективах. Коротко розглянемо країни БРІК, тримаючи при цьому на увазі і Європу.
      Бразілія. Країна, безперечно, зробила певний прогрес і їй можна побажати подальших успіхів, і не тільки у футболі. Але не забуваймо, що цю країну відкрили, побудували і розвинули все-таки європейці.
      Росія. Найбільша за територією країна світу  може позбутися такої своєї якості. Головна загроза для неї –  демографічна. Етнічних росіян в Росії  стає все менше, а сепаратистські настрої ростуть. Економічні успіхи, побудовані на експлуатації природних ресурсів, можуть виявитися мильною булькою, коли в Європі почнеться масштабний видобуток сланцевого газу. Після цього збереження єдності цієї держави стане проблематичним. Аж тоді можна буде говорити про перспективи європейської частини Росії.
      Індія. Знову ж таки на шлях розвитку цю країну вивели  європейці, а до того цей субконтинент міг похвалитися досягненнями лише не у матеріальній сфері – йога, камасутра та різноманітні філософсько-релігійні течії. Сучасні успіхи країни можуть бути перекреслені наслідками внутрішніх міжетнічних суперечностей, що теж може поставити країну під загрозу розвалу. Треба мати на увазі, що прагнення народів до самовизначення непереборне.
        І, нарешті, Китай. Найбільша країна світу за кількістю населення формально має вражаючі темпи розвитку економіки і здається, що вона має усі підстави стати світовим лідером. Але у тому, що економічні успіхи продовжаться і надалі і що тільки їх самих буде достатньо для перетворення Китаю у супердержаву, є підстави сумніватися.
     Ніколи  не треба думати, що розвиток світу має лінійний характер. Так може бути лише на окремих ділянках історії, між якими стаються серйозні катаклізми - революції, світові війни, екологічні катастрофи. До того ж технологічні винаходи і удосконалення, а також релігійні реформації можуть суттєво вплинути на дотихчасовий історичний процес. Та і темпи розвитку завжди сповільнюються за законами математики.
     Економічні показники, якими тішиться тепер Китай відчутно блякнуть, коли ми їх почнемо перераховувати на душу населення. Скажімо, один німець є вартим сотні китайців у такому перерахунку ВВП. І тут треба підкреслити особливо, що різні народи мають різну вдачу і різний творчій потенціал, для розвитку якого має значення соціально-політичний устрій країни. Можна дуже сумніватися, що Китай може похвалитися особливою творчістю свого населення у пошуках нових шляхів. Правда колись китайці винайшли багато корисних речей. Однак вже п'ять століть Китай не демонструє жодної нової технічної ідеї, а лишень користується досягненнями європейців, до яких треба відносити і американців. А духовну сферу в умовах тотального контролю держави над особистістю можна окреслити хиба що словами гумориста: Усьо напряглось, усьо застигло.
     Крім  того, китайці дуже консервативна нація, не готова іти на найменший ризик, без якого прогрес неможливий. Лишень один приклад говорить багато - китайці не спромоглися взяти під свій контроль сусідній Сибір, в той час як, якими б європейцями росіяни не були, вони зробили це без особливих зусиль. Тепер, коли перші кроки зроблені, китайці вже туди валом валять. Так само і з китайською економікою – використовуючи європейський досвід, масово штампуються дешеві предмети масового вжитку. Тут вони конкурентів не мають.
     Однак європейський дух і характер, який демонструють навіть європейські жінки, не йдуть в жодне порівняння з китайськими. Хоча б такий приклад. Зовсім недавно 16-ти річна дівчина європейського походження Лаура Деккер, наодинці зробила на своїй яхті плавання довкола світу, яке тривало цілий рік. Дещо раніше те саме зробила австралійка Джесіка Ватсон того самого віку. Це в європейській традиції відкривати для себе і інших далекі світи. А навіть китайські чоловіки не змогли до європейців відкрити хоча б досить близьку до них Австралію при тому, що проблема перенаселення в Китаї існує вже давно. А що Китай досі не дав світові жодної видатної жінки, це теж є певною характеристикою китайських особливостей.
     Європейська цивілізація безперервно розвивається мало не три тисячоліття завдяки  певній конкуренції між окремими народами, яка є значним двигуном прогресу. Таких обставин не мають ні Китай, ні навіть Америка. А у Європи ще є потужне "запілля" у вигляді країн Східної Європи, які ще не сказали свого слова в історії. Цього всього досить, для того, щоб не відмовляти перспектив старенькій Європі. І хоча європейці часто бувають критичні до самих себе, що теж допомагає їм триматися в руслі світового прогресу. У цьому сенсі не слід сприймати написане як демонстрацію європейської зверхності. У світі має панувати різноманітність, кожна країна має грати свою роль в історії відповідно до власних особливостей. Тому не ймемо віри політологам – світ ніколи вже не буде двополюсним.

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментариев нет
]]>