Потреба позитивного реалізму

Валентин Стецюк  16 августа 2012 15:19  14218992 219494

Візьму на себе сміливість висловити деякі думки відносно того,  що нам треба рятувати і розвивати в нашій культурі. Це питання настільки складне, що мимоволі хочеться виділити в ньому найголовніше, найістотніше, щоб не втопитися в морі усіляких культурних проблем, вирішення яких потребує і фахових знань, і фінансових можливостей, і  політичної волі. Якщо ж говорити конкретно про духовну складову культури, то з усієї сукупності її цінностей для суспільства найважливішою є мораль, як форма суспільної свідомості, що визначає стереотипи поведінки людей. Відповідно до своєї моралі людина вибирає життєві шляхи, засоби до досягнення власних цілей, побутові звички, ставлення роботи, до близьких і далеких людей і т.д. Суспільство низької моралі не має майбутнього, тобто мається на увазі великого майбутнього.
У нас нерідко можна почути, що народ у нас добрий, а от влада в Україні весь час чомусь погана. Складається парадоксальна картина – до влади попадають з маси добрих людей найгірші, а найрозумніші, найпорядніші, найпринциповіші залишаються десь на маргінесі.  Звичайно, дістатися до влади не гребуючи ніякими засобами значно простіше, ніж йти до неї виключно чесним шляхом, але здається неможливим, щоб у високоморальному суспільстві до влади приходили аморальні люди. Очевидно, недоліки, типові для представників влади, в тому чи іншому ступеню є типовими і для простого люду. Наприклад, корупція, в якій постійно звинувачують владу, пронизує усе українське суспільство знизу доверху і присутня навіть там, для неї навіть нема вагомих причин. Хто не бачив, як пасажири віддають кондукторові використані квитки для повторного продажу? Що рухає цими людьми, крім бажання надурити державу, що ніколи в нас не вважалося гріхом? І чи багато в нас людей, які не беруть і не дають хабарів? Часто висловлюються думки, що в нас погані закони, але жоден закон не буде діяти, якщо в суспільстві будуть люди, готові давати і брати гроші за право його порушувати.
Ідеологізація суспільства дісталася нам у спадок від суперечливого минулого, але для політика сказати щось критичне про своїх виборців – означає остаточно погубити власну політичну кар’єру. Стан моралі в суспільстві береться політиками до уваги лише як об’єктивна і неминуча реальність, а не як недолік, який треба усувати. Тому навряд чи якась з провідних партій в Україні реально зацікавлена у підйомі суспільної моралі, а звідси і загальної культури народу.
У світі занадто багато говориться про права людини і надто мало про її обов’язки, особливо моральні. Можливо, десь це і не актуально, але в Україні ми надто мало цінуємо почуття власної гідності людини, очевидно не розуміючи глибоко великого значення цього почуття. Між тим, людина з почуттям власної гідності не буде вдаватися до негідних і аморальних методів при досягненні поставленої мети. Звичайно, все є відносним у нашому світі, але людина з почуттям власної гідності принаймні знає, що існує певна моральна межа, яку не можна переступати. Як ще виховувати у людей цю рису так, щоб вона стала престижною в нашому суспільстві? Звичайно, на прикладах. На прикладах з літератури, з театру, кіно, а також і з повсякденного життя.
Не хочу повторювати тривіальні речі про сучасну літературу і кіно, лише хочу сказати, що для суспільства в цілому в теперішньому часі необхідна нова мистецька течія. В Росії пошуки особливого напряму в літературі і мистецтві привели до ідеї так званого „позитивного реалізму”. Люди, які хочуть працювати в цьому напрямку, мають своє розуміння „позитиву”, але його пошуки віддзеркалюють потребу в російському суспільстві виховання людини високої духовної культури. На жаль, ми запозичуємо в Росії не найкращі ідеї і не ведемо власних пошуків. А якщо і шукаємо чогось позитивного, то десь у глибокому минулому, намагаючись розвинути національну гідність українців міфотворчістю. Міфи про нашу велич у минулому стали справжньою хворобою в суспільстві, але допомагають позбутися відчуття меншовартості лише людям, які не дивляться у майбутнє, або його не бачать. А майбутнє завжди належало молодим, в тому числі і молодим народам.  Саме усвідомлення цього в колах нашої творчої інтелігенції могло би бути значних поштовхом для розвитку української культури, але зрозуміло, що цей розвиток можливий лише на надійних підвалинах.

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментарии (2)

Holmskyi  06.04.13 11:04

Авторська позиція спокійна, виважена, тверда, компетентна, цікава, необхідна для ознайомлення і озброєння найширшого загалу для протистояння українофобським антидержавним спробам Московії та примкнувших до неї доморощених "руцкаязичних хахлов".
Вона є потужним аргументом, інструментом і стимулом для здійснення вкрай нагального для сьогоденного українського ГРОМАДЯНИНА завдання -- ВБИТИ "хахла" --- СЬОГОДНІ -- В СОБІ


Александр  17.08.12 14:50

Хорошая аналитическая статья, поднимающая вопрос о духовном развитии украинского народа. Жаль, не прозвучало конкретное предложение от автора статьи, а было бы интересно. В целом поддерживаю автора.

Всего комментариев 2
]]>