Футбол і політика. Національна.

Валентин Стецюк  17 июня 2012 20:27  22614900 115378

Без перебільшення ціла Європа у ці дні живе футбольним чемпіонатом. Навіть люди байдужі до футболу, такі як, наприклад, патріарх Філарет, той, що порівняв футбольних фанатів з мавпами, не залишають його без уваги. Напевно його святість бентежить той ажіотаж, який панує в країні і відволікає людей від думок про вічне. Однак інакше і не могло бути, бо ж Україна переживає таку подію вперше.
              Здається, що особливого в тому футболі? Але насправді футбол не тільки гра зі своїми особливостями і тонкощами, але і, як виявилося, і велика політика, що показали нам погрози лідерів інших країн Європи у останні місяці. Футбол і політику намагаються розділити, але зосередившись виключно на самій грі, ми таки до політики дійдемо неодмінно.
              Як відомо, футбол складається з трьох компонентів – фізична підготовка, техніка і тактика. Присутній ще четвертий компонент, про який говорять найменше – психологічна підготовка. Отож, спробуємо дещо заповнити цю прогалину і почнемо з сенсаційної події – Росія, яка впевнено почала чемпіонат,  розгромивши чехів, несподівано вилетіла з турніру, програвши грекам, об’єктивно слабшій, але сильнішій духом команді.
Пригадаймо, як грек Карагуніс, який забив переможний гол у ворота росіян, мало не зі сльозами хрестився, закликаючи у свідки Бога, що він не симулював падіння у штрафному майданчику росіян. Якби згаданий святий отець більше цікавився футболом, то би побачив, як часто футболісти під час гри або, частіше, перед виходом на поле хрестяться, шукаючи підтримки сил і удачі в Бога. І це один з елементів психологічного настрою на гру.
              Після гучної перемоги росіян у першому турі не тільки у футбольних фанатів, але і у фахівців склалося враження, що ця команда не буде мати великих проблем з іншими супротивниками і без труднощів вийде у чвертьфінал. Усіх заколисав результат 4-1 і фактично мало хто звертав уваги на психологічний момент перебігу цього матчу. Чехи грали не гірше росіян і були впевнені, що їм виграти у них по силах. Але, захопившись атаками, пропустили в середині першого тайму два швидких голи. Треба сказати, що елемент випадковості у футболі завжди присутній. М'яч може потрапити у штангу і це не впливає на результат, але може влучити на два сантиметри вбік, а потім влетіти в сітку і зарахується як гол. Між тим футболісти помиляються в свої ударах не на сантиметри, а на метри і навіть на десятки метрів, тому нерідко м’яч опиняється у воротах досить несподівано. Отож чехи ці голи могли пропустити, а могли і ні. Перебіг матчу цього не віщував.
              Після перерви чехи швидко відквитали один гол і знову повірили у свої сили. І знову та сама історія – чехи тиснуть, а росіяни у швидких контратаках забивають два голи. Переконлива перемога, але якою ціною? У цьому двобої росіяни витратили дуже багато сил. Їхня тактика була побудована на жорсткому пресингу супротивника з атакою у момент прийому ним м’яча, а також на швидкісних контратаках. Така тактика приносить успіх в окремих матчах, але так грати через короткі проміжки часу неможливо – футболісти не встигають відновлювати свої сили. Особливо це стосується гравців старшого віку, яких в російській команді є досить. Тому можна було припускати, що в такому стилі росіяни в наступних матчах зіграти не зможуть. Особливо це проявилося у грі з греками.
Однак гучна перемога затьмарила розум не тільки російським вболівальникам, коментаторам, але і самим футболістам. Історія така сама стара, яким  старим є футбол – недооцінка суперника може привести до голу у власні ворота. В таких випадках після самовпевненості нерідко приходить розгубленість і замість осмисленої гри починається бездумний тиск-навала на ворота суперника. Так і сталося з росіянами – вони опинилися в тій самій ситуації, що і чехи в першому матчі, і теж не могли досягти успіху. Навпаки, греки були сповнені рішучості битися з останніх сил, у них був інакший настрій на гру.
Про відміну в настрої  греків і росіян перед грою можна було судити за поведінкою гравців під час виконання національних гімнів. Якщо у греків буквально горіли очі і вони усі співали гімн з великим натхненням, то росіяни поставилися до цього моменту досить індиферентно – дехто понуро ворушив губами під музику кілька разів перелицьованого гімну, а дехто щось думав мовчки про своє.  Складалося враження, що вони тяготяться цією формальною "процедурою", незначущою, на їх думку, для перебігу для самої гри. 
Звичайно, і слова, і музика гімнів мають надихати футболістів, але колишній гімн Радянського Союзу на відміну, скажімо,  від німецького, польського чи італійського для цього надається мало, хоча це вже інша історія. Проте, як би там не було, більшість футболістів національні гімни сприймають як стимул відповідального настрою на гру. Звичайно, є і серед німців, такі, що гімн Німеччини не співають, це здебільшого неетнічні німці, але німецькі вболівальники їм досить гостро за це дорікають, бо бачать в цьому індикатор відповідного налаштування на гру.
Банальна істина – треба вчитися на чужих помилках. Зрештою, помилка росіян  з їх ставленням до власного гімну не така вже і чужа для нас. Більшість наших футболістів так само, як і росіяни, ставляться до виконання гімну дуже формально. Правда, вони кладуть праву руку на серце, як це їм веліло начальство, але співають (якщо співають) якось  відсторонено. Правда є винятки і вони підтверджують висловлювану тут думку. У матчі з французами один П'ятов співав "Ще не вмерла" з душею і він же виявився кращим гравцем цього матчу. Без сумніву, він налаштувався на гру добре. Здається, Блохін не надає великої уваги цьому елементу психологічної підготовки, та і яке ще у нього може бути ставлення до слів гімну на фактично чужій для нього мові. Хоча свого часу слова гімну змусив збірників вивчити тодішній тренер збірної Йожеф Сабо, очевидно, який будучи угорцем, не сприймав національний нігілізм взагалі.
Щоб грати за національну команду патріотизм обов’язковий, він надає додаткові сили, коли врівноважені інші компоненти  футболу і тоді він визначає в кінцевому випадку остаточний результат боротьби. В першу чергу ознакою патріотизму є знання державної мови, але з цим погоджуються не всі. Досить часто можна почути, що патріотом України можна бути і без знання української мови. З цим можна погодитися. Але якби російськомовний гравець нашої збірної заговорив українською, він би засвідчив свій патріотизм наочно і здобув нових палких прихильників і не давав підстав для критики у свій бік. І виглядає дуже дивним, коли, скажімо, Андрій Шевченко вивчивши італійську й англійську, не може вивчити українську.  На відміну від тих мов вона йому не потрібна для спілкування з колегами, але необхідна для усвідомлення свої національної гідності.
Можна дуже довго говорити на цю тему, і це таки приведе нас до висновку, що футбол і політику розділити неможливо. Особливо національну політику і національний футбол.
 
 
 

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментарии (1)

Ali  12.07.12 13:15

I am forever indebted to you for this infroamtoin.

Всего комментариев 1
]]>