Фронда і девальвація демократії як шлях до диктатури

Валентин Стецюк  4 июня 2012 18:55  29413881 014321

Україна переповнена брехнею і абсурдом. Вже не знаєш, чому і кому можна вірити. Інколи якась інформація і здається правдивою, але обов’язково знайдеться хтось мудріший і скаже: «Бре-хня!». При цьому брехнею можуть називатися прямо протилежні твердження і не помилитися. Це якийсь абсурд.
Хтось скаже, що в країні диктатура, але таке твердження спростовує само себе, бо критика влади, навіть у непристойних формах, не має для критиків серйозних наслідків. Однак і демократичною систему теж назвати не можна, бо уся демократія куплена. Наш парламент і за формою і за суттю став базаром. У перервах між жвавою торгівлею голосами і «тушками» виникають сварки, скандали і бійки, коли виявляється, що якась куплена «тушка» несподівано продала тих, хто її купив.
Щоправда, інколи бійки виникають і при обговоренні певних дражливих питань, але не знаєш,  чи бійка – це чиясь постановка, провокація, чи вияв щирості душ. Не дивно, що при такому базарі до законотворчості руки не доходять і час від часу виявляється, що ми досі живемо за якимось радянським законом. Чи не абсурд для демократичної держави?
Уряд заявляє, що інфляції майже нема, але опозиція каже, що є і дуже велика. Прихильники Тимошенко стверджують, що її побили до синців, а протилежна сторона запевняє, що й пальцем ніхто не чіпав. Люди настільки добре навчилися спростовувати один одного і роблять це настільки грамотно,  що зовсім неясно, хто саме бреше, хоча ясно, що хтось таки бреше напевно. Але хто? Приходиться покладатися на віру, на симпатії. Тобто єдиною надійною мірою оцінки достовірності є наші емоції.
Таким чином панує повна свобода думки і слова, бо засобів для їх вираження є досить і так звана «диктатура» не може взяти їх під свій контроль. Повний «розгул» демократії і політичних свобод. Є гроші – можна заснувати партію, або купити газету чи канал. Нема грошей – іди в Інтернет і пиши, що хочеш, можливо десяток людей твою писанину прочитають. Але висловився – і задоволений, не замислившись над тим, чи тебе хтось зрозумів чи, тим більше, підтримав. У цьому і є абсурд свободи слова, бо важливо не тільки мати можливість висловитись, але і знайти взаєморозуміння. Звичайно розумні думки приходять в голову одиницям і вони не будуть зрозумілі більшістю, в той час як безконечно довго повторювати зрозумілі усім банальні істини – остаточно девальвувати їх значимість.
Незадоволення владою – тотальне. Здавалося би в такій ситуації опозиція мала би усі шанси на масову підтримку, але її нема. Політологи знаходять причину відсутності масових акцій проти засудження Тимошенко у пасивності, апатії людей. Однак трагічна подія у Миколаєві показала, що це не так. Люди швидко самоорганізувалися для виявлення свого протесту діями слідчих органів. Очевидно люди не вірять і владі, і опозиції також. Та і як можна вірити -- своїми діями вона скоріше нагадує французьку Фронду 17-го століття,  ніж організовану опозицію.
Що таке фронда? Це неорганізований спротив владі, який виникає виключно з бажання суперечити їй в тому числі і з власних мотивів, гостро критикувати будь-які заходи уряду, але самим не братися до чогось більш дієвого. У Франції фронда привела державу на грань громадянської війни, але потерпіла поразку. Абсолютизм в особі короля Людовика XIV лише зміцнив свої позиції у цій боротьбі тільки тому, що фрондери не мали підтримки у масах. Їм також зашкодили пошуки підтримки десь закордоном, і це не подобалось людям. Таку саму поведінку демонструють і деякі наші опозиціонери, практично бажаючи покарань  для України з боку Європи.  Якогось  конструктивну не видно.
Від публічних виступів опозиційних лідерів віє якимось анахронізмом, це щось в дусі політичних авантурників тридцятих років минулого сторіччя – блиск в очах, грім в словах, стиснуті кулаки і мало не погрози в дусі Мао "розбити собачі голови" політичним противниках. Ну, нехай не розбити голови, а обіцянки судових розправ після приходу до влади можна почути, і це виглядає як модернізована корсиканська вендетта. Владу обвинувачують навіть у тому, чого ще не було, наприклад, у фальсифікації виборів, які відбудуться аж через півроку. Фальсифікації, як завжди, можливі, але цей козир опозиції не можна знецінювати завчасно. Засмальцована карта не викликає довіри.
Можливо, якійсь частині виборців такий стиль і до вподоби, але більш просвічена частина суспільства сумнівно похитує головою. Досвід вчить, що спроби настрашити політичного противника дають прямо протилежний результат – консолідують його ряди, дають привід до обмеження політичних свобод, ведуть до все більш досконалого використання "адміністративного ресурсу".
Ми це проходили ще на світанку визвольних змагань, коли лідери національного спрямування занадто захопилися масовими акціями і занедбали організаційну роботу у справі створення потужної політичної сили, в результати чого до влади прийшли "червоні директори".
Наша демократія молода, недосвідчена, не має потужного інтелектуального потенціалу. Інколи наші шановані авторитети демонструють прямо-таки повне нерозуміння прав людини. Деякі з них навіть дійшли до того, що вішають усіх собак на "противсіхів", бо, мовляв, треба було не утримуватись, а голосувати за їхню улюбленицю. А зовсім недавно було розтиражовано таку сентенцію колишнього правозахисника: "Влада, яку ми маємо - це ганьба передусім для кожного з нас".
Проте, яка б влада не була, за її провідників на демократичних виборах проголосували мільйони виборців. Ганьбити владу означає ганьбити і цих людей. Якщо ми вже поважаємо право людини на вибір сексуальної орієнтації, то на політичний вибір тим паче маємо вважати. Не можна нав’язувати кожному виборцю свою думку, чи висловлюватися від імені кожного з них. Зрозуміло, що хотілося би сформувати громадянське суспільство у державі і підняти політичну культуру людей якнайскоріше, але міняти масову свідомість диктаторськими методами згубно.
Можна наводити і надалі інші приклади явних політичних помилок, але, "підсумовуючи мовчання", як висловився колись поет Ігор Калинець, треба визнати, що як владі, так і різнокольоровій опозиції властиве мислення за залишковим принципом авторитарної системи, а коли багато говориться про можливість диктатури в країні, то в це може повірити не тільки існуюча влада, але і та, яку ми виберемо.
І такий варіант стане реальністю, якщо фрондерство і  девальвація демократії будуть продовжуватися і надалі. Безладдя у політичному житті країни кінець кінцем набридне усім і широкі маси захочуть, щоб порядок був наведений залізною рукою.
 
 

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментариев нет
]]>