Куди піти в суботу?

«Ей ты!! Лови бутылку!!» — кричить до мене молодик і кидає в мій бік пляшку з-під пива. Я саме стою внизу на схилі київського парку «Хрещатий Яр». Вперше долучилася до акції «Зробимо Україну Чистою!». Вибрала цю локацію, бо знала, що парк штучно занедбали комунальники. І все тому, що один з українських олігархів пригледів собі там землю під будівництво. А на сесії міської ради набагато легше віддати у «приватні руки» територію в центрі міста під егідою «наведення порядку». Також у брудному парку не хочуть відпочивати люди, до нього байдужіють і таким чином дерибанити землю стає ще легше. Тому мені дуже хотілося, щоб цей парк привели хоч трохи до тями, адже це надзвичайно красиве місце в самому серці нашої столиці.

Так от, коли той хлопець кинув пляшку, я думала: зараз зі злості вилечу вгору і натовчу йому пику. Звісно я цього не зробила, бо підніматися хвилин п’ять, а за той час його слід би вистиг. Але розпач був надзвичайний. Адже ти ось тут волонтером намагаєшся щось хороше зробити, і отримуєш порцію зневаги. Але, як виявилося, це були тільки квіточки. Через деякий час, вже на іншому схилі, я поскладала до купи пакети з зібраним та відсоротованим сміттям – окремо папір, скло, метал, інш… І ось якийсь хлопчина проходить повз,  і з усієї сили, наче по  футбольному м’ячу, вдаряє по мішках. Зібране та відсортоване сміття висипається. Згори з гуркотом летять пляшки, котяться мені під ноги до самого низу. Дивлюся на це і не вірю своїм очам. Хлопчині, до речі, було весело, він реготав від свого «подвигу». В ту мить я просто сіла і розплакалась. Адже не знаходила логічного пояснення такій поведінці. Хотілося дати слово, що я більше не буду брати участь у подібних акціях, бо чи є в них взагалі якийсь сенс?

Та, до слова, в той день  з парку волонтери вивезли майже 2 тони сміття.  

Переїхавши з Києва до Ужгорода, я сподівалася, що тут, «ближче до Європи», люди будуть мати інші цінності, більше дбатимуть про природу довкола. Та ба!  Парки та ліси на Закарпатті потопають в смітті. Люди йдуть на пікніки і там залишають все після себе,  хтось до лісу носить навіть хатні відходи. Для мене загадка, хто це робить. Всі довкола кричать: як так можна, невже хтось так поводиться?! Але  при цьому сміття менше не стає. В принципі, аналізуючи «залишки», можна навіть прослідкувати контингент «забруднювачів». Дуже часто зустрічаєш пляшки з під пива, горілки…

Тобто, можна зрозуміти, що певна верства населення ніколи не буде задумовуватися:  викинути сміття в урну чи під дерево. Але найстрашніше тут от що: ті, хто ще донедавна реагував на бруд як на бруд, через деякий час перестане його помічати. Змінюється естетика людини – ми звикаємо до сміття довкола. Стається певний антиестетичний перелом. Цей феномен дуже чітко пояснює канадський журналіст та соціолог Макгольм Гладуел у свої книзі «Переломний момент». І наводить такий приклад.

«Якщо вікно розбите і не засклене одразу, то люди, що проходять повз, вирішують, що всім наплювати і ніхто ні за що не відповідає. Незабаром будуть розбиті й інші вікна, і відчуття безкарності розповсюдиться на всю вулицю, посилаючи сигнал всій окрузі. І саме таким чином настає переломний момент, коли «розбиті вікна» — це вже нормальне явище.»

розбите вікно на вулиці Швабській.  

Цю теорію «розбитого вікна» можна застосувати до багатьох сфер нашого життя. І до ставлення до відходів в тому числі. Достатньо, щоб хтось один почав викидати сміття під ноги і  залишився безкарним. В своїй книзі автор каже, що спочатку саме дуже малий відсоток поводиться таким чином. Але через безкарність їхню поведінку починають копіювати і «порядні» люди. Логіка така  — чому іншим можна не перейматися і викидати сміття будь-де, а я маю нести його за десятки метрів до урни, чому саме я маю напружуватись? Автор описує, що така поведінка набуває характеру «соціальної епідемії». Вона розповсюджується так, що люди вже всі довкола вважають це нормою. Яскраво це характеризує те, як поводяться курці з недопалками – викидають на газон, де їх уже і так багато, а наші ужгородські комунальники замість того, щоб їх повимітати з трави, самі туди «змітають» недопалки з тротуарів.

Цікавий експеримент провели нідерландські соціологи. З велосипедної стоянки біля магазину прибрали урни і на рулі велосипедів повісили рекламні листівки. Стали спостерігати — скільки народу кине флаєри на асфальт, а скільки посоромиться. Стіна магазину, біля якого припарковані велосипеди, була ідеально чистою. Листівки кинули на землю 33% велосипедистів. Потім експеримент повторили, попередньо розмалювавши стіну беззмістовними малюнками — графіті. Насмітили вже 69% велосипедистів. Тобто, середовище спонукає до антисоціальної поведінки.

Як зупинити цей процес? Відповідь тільки одна – прибирати! Довкола має бути чисто. Але хто має це робити? Звісно, більшість скаже — прибирати мають комунальники, вони за це гроші отримують! Так, все правильно, я не заперечую. Але зізнаймося собі – хіба наша держава щось робить добре для її громадян, а міська влада дбає про комфорт громади? Питання риторичне. Я вже давно віднесла Україну до категорії «failеd state»  — в перекладі з англійської — «країна, що провалилась» — не склала іспит називатись ДЕРЖАВОЮ, не виконує державних функцій. З таким підходом мені легше на серці – нічого не чекаєш від неї, бо знаєш що «пацієнт скоріше мертвий, ніж живий». Натомість, відповідальність перекладаєш на власні плечі.

Тому цього року я знову буду прибирати парки. Мені просто моторошно від думки, що якщо зараз не прибрати там, то з «сезоном пікніків» кількість сміття зросте в геометричній прогресії. Тому акція «Зробимо Україною Чистою!» є маленьким шансом врятувати парки Ужгорода від тотального  занепаду. Я не можу поміняти ці лавки та залатати ями на доріжках, але … у мене є дві руки, а корони на голові немає  — тому можу зігнутися і повизбирувати сміття, стільки стачить сил.  

Звісно, боляче дивитися на джерело з мінеральною водою в Боздоському парку. І не стільки через те, що бювет зруйнований, і цілющу воду практично неможливо набрати, а ще й через те, що поруч  — сміттєве звалище.

А ще поруч чиясь «приватна власність». Чи не під егідою «наведення порядку» в парку власник зміг отримати дозвіл на будівництво і обгородження? Але? як бачимо, все, що за межами ЇХНЬОГО паркану, бізнесменів мало цікавить.

Чи не з радістю б ужгородці ходили до джерела напитися дуже смачної мінеральної води? Ось до прикладу в Австрії місцеві мешканці ходять щодня на прогулянку до звичайнісінького собі джерела з холодною водою.

Спитаєте, що я намагаюся пояснити. Є різні люди, більш свідомі і менш свідомі. І певно вже настав час, щоб лад почали наводити більш свідомі. Так, це нагадуватиме, те що я описувала  — вони смітять, а ми прибираємо, вони смітять, а ми прибираємо… Але на даному етапі досягненням буде хоча б те, щоб не допустити абсолютне поринання міста і його зелених зон у грудах пластику. Щоб межа естетики залишалась чітка – щоб, не дай боже, ми не здеградували настільки, аби ті, кого це зараз зачіпає, одного дня, посиділи весело з друзями на березі річки чи погуляли в парку, все сміття там і залишивши. Не можна допустити переломного моменту в свідомості. Не дати здеградувати собі та нашим дітям. І тоді щось можна буде ще врятувати – з часом почати штрафувати порушників, знайти кошти в бюджеті для урн, можливо, навіть почати сортувати сміття в місті, як це вже робить весь цивілізований світ…

Тому цієї суботи можна зробити маленьку, але хорошу справу – приєднатися до акції «Зробимо Україну Чистою! — 2013.Ужгород»  

Інформація про прибирання:

Збір о 10.00 біля Боздоського парку (біля підвісного мосту) та біля Шахтинського лісу (Ботанічний сад УжНУ) біля колодязя. Учасникам видадуть рукавиці для прибирання та пакети для сміття. Можна брати власні. Прибирання триватиме до 14.00 або хто скільки зможе. Найактивніші учасники отримають екологічні подарунки.