Відпусткові рефлексії

Наталія Тернавська  13 сентября 2012 15:44  15720666 321185

Хто собі як уявляє ідеальну відпустку? Для 90 % моїх знайомих це: пляж, сонце, море, приємне дообіднє «нічогонероблення», яке плавно перетікає у пополудневе «нічогонедіяння», ненадовго перериваючись лише смачним ситним обідом.
Та багаторічна практика доводить: це не мій варіант відпочинку. Від нього стомлююся швидше і сильніше, ніж від довгої кількамісячної важкої праці. Одноманітність пейзажів і розслабляючий комфорт набридають уже за день-два. Тож цьогорічну літню відпустку вирішила не витрачати даремно на заздалегідь програшні варіанти.
Карпати замість Криму – вибір однозначний. Тільки цього разу замість «рідних» гірських пейзажів віддала перевагу львівсько-франківським. І не дарма. Адже місцем «відбування» своїх літніх вакацій обрала відомий не лише в Україні масив – Скелі Довбуша.
6 ночей у наметі на не надто рівній поверхні, «душ» у вигляді поливання з пляшки холодною водою, усі «вигоди» в кущах, щоденні значні фізичні навантаження (буквально до 7-го поту!) на скелях, приготування їжі й багаторазові прогулянки вгору-вниз місцевими горбами з мотузками на плечах... Підозрюю, що небагато друзів назвали б таке проведення часу відпочинком. Однак, як виявляється, і таке заняття, на диво, здатне додати заряду бадьорості, натхнення й сил.
Про дати й дні тижня там мало хто пам’ятав. Тож не дивно, що, якби не вітання організаторів традиційного щорічного скелелазного фестивалю, могла б і забути про черговий День народження Батьківщини. Тут не було чути жодних пафосних промов політиків чи традиційних вітань президента. У цих місцях рідну землю любиш просто так, просто за те, що вона є, й інших «вагомих» аргументів для патріотизму тут не треба.
А ще час на Скелях Довбуша пливе якимось своїм ходом. Зі своєю особливою швидкістю. Іноді уповільнюючись, інколи прискорюючись, а подекуди й зовсім завмираючи. Останнє зазвичай тут стається в дощову, прохолодну погоду чи десь посередині тижня. Тоді на місцях-стоянках поміж скель – повна пустка. Довколишню тишу час від часу «розбавляють» лише гучні купки туристів, які масово приїжджають у цю місцину щодня зі Львова та Франківська. Гіди, розпинаючись і перекрикуючи один одного, розповідають (кожен свою) історію про унікальну пам’ятку природи й карпатських опришків. Туристи (дуже часто саме російські) вражено фотографуються на фоні скель, розвісивши вуха, слухають, як Довбуш до місцевих скель «паркував» свого човна ще за часів, коли довкола бушували води океану, та... без зайвих докорів сумління залишають після себе купи сміття.
До цивілізації наче й не далеко – 5 кілометрів до села, – і зовсім близько – всього 15 хвилин ходу – до колиби, де можна попоїсти й випити кави. Щоправда, кавою тут, на межі Львівщини й Франківщини, називають геть незрозумілий водянистий напій брудного кольору. Цей факт додавав ностальгії за рідним Закарпаттям. Повертаючись додому, аж до села не зустріли жодної живої душі. «Де усі?» – перепитували одне одного. «Хтозна, може, у світі щось сталося масштабне і велике. Може, вся цивілізація загинула? А ми й не здогадуємось», – жартували. Люди на сільській зупинці спростували наші побоювання (чи сподівання?). Цивілізація таки не зникла. Ми повернулися в її міцні обійми. І, ніде правди діти, навіть трохи скучили. Проте відпочити від цих обіймів таки було дуже приємно.

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментарии (3)

Дєня  29.09.12 15:44

Доречі, в на ЮБК є багааато прикольних скель. Пляж і скелелазіння можна чудово поєднувати!


Дєня  29.09.12 15:42

Ююй!!))) беріть мене з собою наступного разу!!)


Игорь Баран  14.09.12 7:23

Симпатична відпустка, молодець Наталко

Всего комментариев 3
]]>