Про щастя…

Наталя Мигалина  14 декабря 2011 21:24  5291932 02091

Не хочеться навіть очі відкривати, бо за вікном все одно побачу холодно-сірий світанок. Білосніжна зима ніяк не хоче вступати у свої права, а осінь – вже ніби й не осінь, тож маємо щось традиційно незрозуміле – холодне, мокре і непривітне.

Але очі все-таки треба відкривати, як завжди вмикати кнопку «старт» і починати новий день. Тим більше, що із сусідньої кімнати чути шорохи мого найкращого релакса – онучки Аннушки. Сьогодні вони ночували у дідика-бабусі. І я вже чую, як моє сонечко кличе: «бабоко-о-о-о!».

Заглядаю в кімнату і мені назустріч тягнуться рученятка та сяє найсвітліша у світі посмішка. І в серці розквітає весна…

Не знаю для кого як, а для мене це і є найбільшим щастям. Щастя відчувати, що поряд з тобою надійний, люблячий чоловік, діти, рідні. 11.11.11 ми відсвяткували перший рочок життя нашої Анни-Марії. 10 грудня відзначили 80-річчя моєї матусі. Зібралася вся родина, посиділи, позгадували...

А ще часто ми зустрічаємося з друзями: вже багато років чотири сім’ї – наші найкращі друзі, на яких по-справжньому можна покластися.

Дай Боже, щоб так було і надалі!

З кожним роком все більше цінуєш ось таке просте, хтось сказав би – приземлене, щастя. Переконуєшся, що ніякі скарби світу, ніякі високі кар’єрні сходинки не замінять його. І зовсім не важливо, скільки на твоєму життєвому годиннику «натікало» років, бо правий Кікабідзе – «мої роки – моє багатство».

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментариев нет
]]>