Захмарна реальність – служба таксі

Чудовий винахід приблизно 20-річної давності на Закарпатті – служба виклику таксі. Зрозуміло, що цей бізнес-проект давно апробовано і вивчено, але ж поки сам не покатаєшся, до тих пір не зрозумієш, так? Здавалося б, що є простішого — коли є можливість не чалапати пішки, коли лінь, або коли, приміром, дощ — взяти і викликати таксі?

Так от, якщо дощ – то в тебе, щонайменше, 5 хвилин, які обіцяє диспетчер і які насправді можуть розтягнутися і на 40. Але спробуй навпаки- у 90% випадків  таксисти обов’язково розкажуть про «простой», який зазвичай, коштує, як оренда «Боїнга» у  міжнародному аеропорту.

І загадка, коли ти, стомлена і брудна, бо займаєшся черговим ремонтом, викликаєш таксі, то на виклик їде якесь Шевроле зі шкіряними  сидіннями, а водій гордо копилить губи, вважаючи тебе недостойним  пасажиром для такої «тачки».

І навпаки – навіть, коли пояснюєш диспетчеру, що їдемо на випускний, ця зараза присилає «Оку», і після нашого героїчного у ній перебування не знаєш, куди бігти за праскою, бо ж плаття, після сидіння у малолітражці, явно потребує реанімації.

Раніше, за Радянського Союзу, таксистів випускали на лінію після перевірки технічної, а далі — медичної експертизи. Принаймні, якщо тодішній аналог алкотестера показав, що водій вчора пив, то його на лінію б не пустили. Тепер це зайве —  на Закарпатті нема жодної служби таксі, котра є у державній власності, а приватним якось все одно, у якому стані водії виходять на лінію, аби грошей приносили. До речі, про гроші – 70-150 гривень за зміну.

Таксисти – також люди. І їм не «чуждо» нічого з того, що було б цікаво вам.  Теоретично. А тепер уявіть себе у глибокій депресії, бо: 1) ви поховали бабусю, 2) ви щойно зламали найулюбленіший ніготь, 3) неважлива причина, через яку жінка раптом вирішила впасти  у депресію.

 І от на цьому фоні водій, якого раптом звати Ашот, починає розказувати свій родовід. І навіть робить зупинки дорогою, аби допомогти собі такою активною жестикуляцією і запрошенням приєднатися до цього родоводу, бо бач, таких рудих у них в родині ще нема.

Коли пояснення на тему «пофарбовано» і «власне, я заміжня» не доходить, дзвониться до диспетчера таксі, яка виявляється,  вся така космополітична: «Ви замовили, ви і розбирайтеся».Чудово!

Хоча бувало й навпаки – «Женщина желает пообщаться» зустрічали таким гробовим мовчанням, котрому б позаздрили й партизани в Сирії.

І з якщо з матримоніальними планами майже адекватного сина гір можна впоратися, то наш, рідний закарпатець не такий простий: «Є**ти хочу. Грошей не треба». Добре, що живу на центральній дорозі. А вирішила не заплатити – ніби, як взяти компенсацію – ВОНО ходило кожен день, поки не винесла 40 гривень).

А ще є таксисти, яким ну просто до безтями хочеться заговорити своїх пасажирів. Вочевидь, це невдалий продукт тренінгів із комунікацій. За занудністю вони прирівнюються десь до тих, хто не питаючи дозволу,  включає попсу або шансон.

Щодо останніх, то особливо це відчувається при поїздці за кордон. Ви не знали? Більшість фігурантів популярних сервісів  для поїздок за кордон якраз і складають ужгородські таксисти.

Тож черга на кордоні під 3-годинне співоче шоу, у кращому випадку — від Стаса Михайлова – то ще випробування!

Зрештою, таксі – явно не обов’язкова, але іноді — така необхідна частинка нашого життя. Навіть, коли таксисти  — просто чудо, захмарна реальність, і…. та ви й самі знаєте).

 

0d4ffc7d6ec93cdb06ecff9c8a9134996467ce61

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук