Неморальна мораль

Лариса Романюк   28 марта 2012 17:21  4648466 28754

Звістка про жахливий випадок у Миколаєві (троє виродків, бо інакше й не назвеш, зґвалтували й заживо спалили 19-річну Оксану Макар) за лічені дні облетіла всю Україну. Спочатку звіряча історія викликала у співвітчизників спалах жалю: на рахунок дівчини стали надсилати гроші, у деяких містах організували мітинги для того, аби, як водиться, справу не зам­нули. Звісно, й політичні сили не пропустили такої чудової нагоди пропіаритися перед виборами. Але отака-от загальна хвиля нормального людського співпереживання дуже швидко спала, бо виявилося, що «обліко морале» дівчини не відповідає загальноприйнятим нормам. І ті, хто ще вчора кричав, що нелюдів треба лінчувати, заходилися звинувачувати в тому, що сталося, саму Оксану: мовляв, з таким способом життя рано чи пізно подібне таки трапилося б. Огидна фразочка: «Та вона ж сама винна» за ці дні набила мені оскому з неприємним присмаком ханжества. Вкотре переконуюся, що нарід хлібом не годуй, а дай покидати камінням у ближнього. Чи, може, то мені лише здається: свою імовірну «негідну» поведінку дівчина спокутувала так, що вистачить іще на кілька життів. І нині смакувати масні подробиці її біографії – це однаково, що бити лежачого.
Розвиток подій у цій історії нагадав мені іншу, яку доводилося часто спостерігати в дитинстві. Хоч спільного між ними, на перший погляд, майже немає.
Недалеко від мене мешкала родина, теж, можна сказати, неблагополучна. Чомусь батьки з бабцею вирішили не віддавати до школи мого ровесника, а свого єдиного сина. Тож так і провів Іванко все своє дитинство за парканом біля рідної хати. Хлопцем ніхто не займався, увесь його розвиток полягав у тому, що він зацікавлено витріщався на перехожих і намагався поспілкуватися. Ясна річ, всі мешканці невеликого села про це добре знали. Але ж і щирий український девіз про «мою хатку скраю» ще ніхто не спростував.
Іванко виріс і став Іваном –недорозвинутим, загальмованим і, зрозуміло, здатним лише на грубу фізичну працю. Хлопець час від часу кудись зникав, і тоді з’являлися чутки про його кончину. «Дурного» Івана знало все село, нишком підсміювалося й абсолютно не соромилося кепкувати з нього у його ж присутності. Одне слово, абсолютно ніхто себе вин­ним у тому, що жодного разу за хлопця не вступився й не вирвав із темної родини, – не почував.
Судячи з того, що нині говорять друзі й знайомі родини Макар, Оксана теж росла у неблагополучній родині, виховував її дід, ні мами, ні батька поруч не було. Але ж якісь люди, напевно, все-таки були, котрі теж усе бачили і яким традиційно було абсолютно байдуже. То чому нині ті, хто нічого не зробив, таврують ту, яка щось вчинила не так, я  не розумію. Маю, втім, єдине, але щире прохання до скраюхатченків: якщо вмієте заплющувати очі на свої гріхи, навчіться бодай «мружитися» на чужі.

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментарии (2)

ната  30.03.12 22:35

Довольно неожиданный оборот. Но спасибо автору за мозги. Не просто, что вижу, то пою, а переосмыслено


Оля  30.03.12 18:32

Абсолютно згідна! Все правильно, розпинати ми добре навчилися, а допомогти комусь, - вибачте, це вже не до нас.Кидати каміння може тільки той, хто без гріха...У будь-якому випадку ніхто не заслуговує на ТАКУ ЖОРСТОКІСТЬ!!! Оксану виховували обставини, і саме тому її ще більше шкода.Ми співчуваємо дітям-сиротам, а дівчина росла фактично таким же безбатченком...Тільки ж важко нам чомусь усвідомити, що дорослі сироти, це ті самі колишні діти, за яких колись так нам боліло, але вони вже дорослі, і виховані своїми життєвими реаліями. Вони стали тим, ким їх підштовхнуло стати суспільство. І сьогодні вже не важливо,ким була Оксана, страшно те, що ці садюги також є закономірними дітьми часу...На жаль, не єдиними...

Всего комментариев 2
]]>