Чому я не піду в мери Ужгорода

Лариса Романюк   4 июня 2012 18:08  52713880 614320

Одразу ж поясню: ніяких амбіцій балотуватися на міського голову у мене не було й нема. Але саме така думка чомусь осінила ме­не нещодавно, підсумувавши тривалі спостереження за життям обласного центру та його мешканців.
Містяни весь час нарікають на міську владу і тут, ніде правди діти, таки мають рацію. Бо таке враження, що мери у нас просто пускають один одного порулити, але Ужгороду від того то холодно, то жарко, що як відомо, не є ознакою здорової температури тіла. За двадцять років незалежності держави давнє місто обросло пластиковими вікнами, вивіс­ками, скульптурками, генделиками, модними ресторанами, церквами та кострубато-бикуватими будівлями у стилі «За власні гроші що хочу, то й роблю».  Але для того, аби повернути Ужгороду його європейське архітектурне обличчя, не так багато і треба: добру волю мера та муніципальної влади, трохи смаку й роботи, дещицю думки експертів та багато-багато штрафів.
Залишиться ще проблема синдрому брудного міста. В Ужгороді якось так склалося, що сміття, стихійні звалища й туалети, брак банальних урн – проблеми, які непідконтрольні простим смертним мерам. Тут уже й про місцевого Авгія мимоволі замрієшся, який загатить Уж, випустить його на вулиці міста та вимиє раз і на завжди весь непотріб.
Насправді ж питання не тільки і не стільки у недоробках влади всіх скликань і кольорів, а зовсім в іншому: за що ужгородці так не люблять своє місто? Бо ж навіть якщо з урнами й утилізацією сміття навести лад, залишиться, як на мене, найголовніша проблема: як навчити людей звичайної «побутової» культури. Штрафи, звісно, в чомусь допоможуть. Але покарані точно від цього не «окультуряться».
Останні два випадки. Батько з маленькою донечкою виходять з дорогої іномарки. Доки чоловік вибирав речі з автівки, мала бавилася потріпаною пластиковою пляшкою. Татусь кілька раз окрикнув: «Ану викинь той хлам». Після найгучнішого наказу мала таки пожбурила пляшку прямо посеред досить чистого двору. Батько задоволено похвалив слухняну доцю, взяв малу за руку... і пішов. А буквально за два метри від них стояв звичайний картонний ящик, який мешканці їхнього ж будинку пристосували під імпровізовану урну. Мені чомусь згадався академік Павлов та його умовні рефлекси. Пляшку я, звичайно, підібрала й викинула, а от осад від побаченого залишився.
Із зовсім нещодавнього. Вечір. Узбіччя вулиці Заньковецької неподалік проспекту Перемоги. На самому крайчику тротуару стоїть молодий хлопець і натхненно справляє малу потребу прямо на вулицю (то ось ти який, виявляється, ужгородський Авгій!), а метрів за двадцять від нього – міліцейський бобик і чоловік 10 пепеесників. Правоохоронці п’ють каву, квас, балакають собі, і нуль уваги на те, що відбувається поряд. Хоча я переконана, що вони добре бачили «героя». Про міліцію якось не хочеться говорити, бо тут як із мертвими: або нічого, або правду, але хлоп таки своє ставлення до Ужгорода показав. Тому, доки ужгородці загалом не вирішать, чи їм на своє місто на... з висот багатоповерхівок, чи й вони, а не лиш влада, мають дбати про Ужгород, я таки у мери не зберуся.

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментарии (6)

читатель  13.07.12 17:37

Анфиса а Вы другую статью автора читали ? Вам бы следовало писать на украинском. В СССР она жила , а то что был хоть какой-то порядок не помнит. А теперь кто не дает разговаривать на украинском и наводить порядок по украинки? Забыли как называли в этом же Ужгороде русскоязычное население лет 25-30 ? Маскалями. И во всем они были виноваты.


читатель  13.07.12 17:32

Анфисе


Анфиса  12.06.12 9:01

Статья висит долгое время, а коментов - кот наплакал.Печально необычайно!Где искать людей у кого есть та самая душа болящая за наших детей?


lsfl  11.06.12 21:50

Десь 5 років тому я випадково побачив як в садку діти сідають в туалеті на унітази без кришок - я підняв шум, мене обсміяли , коли я пішов і купив кришку на унітаз - вихователька з насмішкою сказала купіть і мені , бо в мене вдома поламалася. Розумієте про що я хочу сказати - не болить душа ні вкого і не закого - коли не болить у виховательки за маленьких трьохрічних діток, і в той же момент вона думає про власну кришку унітазу... то так само не болить душа і мера, що в когось наприклад протікає криша - він в той час думає про кришу свого будинку. Це реальність. І будь ласка не думайте про мерів, що це великі та впливові люди - я розмовляв з декількома - повірте це рівень виховательки(ті самі думки та принципи). Я не хочу образити всіх вихователів, а маю на увазі лише ту одну бездушу та без сердечну.
З повагою та багато гарних та сердечних людей на вашому шляху.


lsfl  11.06.12 21:49

Гарно працюйте в тому напрямку, але треба для поширення інформації ще придумати якусь іншу можлиівість, бо все ж таки в інтернеті мізерна кількість людей... а взагальному щоб змінити на краще треба дуже багато попрацювати і багато років, і підключитися мають тисячі людей різних професій, посад (починаючи від себе самого, виховательки в садку... того ж мера. працівників різних відділів міської ради , тієї ж міліції та прокуратури) - але в наш час всі не на своїх місцях, даже та вихователька.


Анфиса  06.06.12 22:50

Очень своевременно написано, только мало!Я о культуре наших граждан. Может нужно фотофакты организовать.Кто-то начал бороться с неправильной парковкой.Может и с внедрением культуры также, силком.А мэры тут ни при чем.Сами горожане - засранцы еще те.

Всего комментариев 6
]]>