Триста тисянців

В одній маленькій, але історично величній Державі сталося лихо.  Ворог, як зазвичай і мають робити агресори, напав зненацька. Ні, звісно, передчуття чогось поганого у повітрі літало, але у матеріалізацію зловісних образів мало хто вірив. Тому що історичні дослідження свідчать: за сімдесят років існування Держави її громадяни переживали ще й не такі потрясіння. До прикладу, чверть століття тому взагалі сталася надзвичайна подія: однополярний світ країни припинив своє існування. У боротьбу за мізки  жителів планети втрутилися інші володарі думок. Щоправда, більшість з них емігрували саме із цієї Держави. Треба було почати працювати за кордоном, щоб жити далі. Спочатку їм було важко, втім, найкращі вихованці країни стали зірками інших держав.

А у Державі згодом теж траплялися катастрофи, проте значно меншого рівня. Змінювався світ навколо, трансформувалася країна, перетворювалися й мешканці.  Врешті-решт назву для Держави обрали на честь головної ріки.  І стали  бурхливо розвиватися, зміцнювати потенціал, творити нове життя, і настільки вдало це у тисянців виходило, що усі навколо тільки на них дивилися та дивувалися.

Особливо шанували співпрацю з країною сильні цього світу. Адже для того, щоб набратися тієї надлюдської сили, їм без цієї Держави було не обійтися. Тому останнім часом два рази на два роки, у травні та в обох жовтнях дуже-дуже вони хотіли стати атлетами, тож компліментів не шкодували та й обіцянки, мов мед, мазали на розталі душі тих, кого прирівняли та тих, кого не стали рівняти до Державної служби громадян. Тоді було їх приблизно триста. Майже стільки і зараз.

І все було б чудово у славному королівстві, але не королівство це, а колонія. За угодою вона відправляла у метрополію в належний час відповідні продукти. Товар міг бути і залежаним, у центрі на це уваги не звертали. Платимо не за якість, а за кількість —  споконвічне гасло метрополії. А про здібності та недоліки ваші хоч меле, хоч теле критика, вона ж від столиці не залежить.

 Тим часом у самій метрополії неспокійно, проблем мільйони, а ще й заколоти періодично виникають. Крісла владні хитаються,  їх фіксувати треба.  Настільки інтер’єром захопилися, що забули колоніям за продукти платити. Тобто пам’ятають: товар отримати маємо вчасно і в повному обсязі, а про те, що за нього гроші треба віддати — з голови вилетіло.    Не до цього зараз — метрополія у небезпеці.

А у Державі тихо та затишно. Думають: “Вони там, нагорі, знають все, та й колись здогадаються, що у колоніях важкувато.”  День пройшов, два пройшло, тиждень, місяць… Продукти відправляють справно, цього ніхто не відміняв, а от як їх зібрати без матеріального ресурсу — зверху не розповіли. Колоніям роз’яснень не потрібно.

І розділилися триста тисянців. Мудрі старші казали: “Не вперше таке переживаємо, терпіти треба, про нас знають та зобов’язані дбати. А якщо проти метрополії піти, то й колонію загубимо.”

Молоді та гарячі вимагали рішучих дій: “Не платять за товар, припиняємо його відвантажувати!” Старійшини заспокоювали: “І це мине, якось воно буде.” “Якось?!” — кричали молоді, — “Геть метрополію з такими угодами та законами! Вимагаємо пояснень та боротьбу не припинимо!”

Третя частина колонії була ні за, ні проти. Вони, звісно, хотіли б, щоб гроші за товар надійшли, але воювати — це занадто. Якби чого не вийшло. Десь глибоко у душі вони підтримували прагнення молодих, але на поверхню випливали обережні та виважені аргументи про необхідність терпіння та покірності.  А то ж можуть й із колонії вигнати за нелояльність.

У третій день третього тижня третього місяця цар Ар-ій у столиці метрополії має  вирішити питання про виплату боргів колоніям, у тому числі й Державі.  Якщо ж в інших своїх клопотах забуде про це — тисянці, хай і не триста, а тридцять — готові йому нагадати: видовищ без хліба не буває!