Радянські ЗМІ і регіт з бударя

Увага! Нижче текст – аж ніяк не для вразливих, занадто гидливих та не для аристократів у десятому коліні. Вибачайте, але нижче буду розповідати про те, що стосується акту дефекації. Тому, якщо вважаєте таку інформацію неприйнятною,  швиденько закрийте цю сторінку і поки що на неї не повертайтеся. Зі свого боку обіцяю, що повертатися до цієї теми буду вкрай рідко.

Якщо ж ви ставитеся до цієї теми спокійніше, ба більше – ви самі інколи какаєте  і від цієї думки не боретеся щоразу з нудотою, то сподіваюсь, текст нижче дещо вас розвеселить. Адже я, звісно, не збираюся описувати деталі фізіологічного процесу.

Отже…

Я – саме з того покоління, яке добре знає, для чого газету мнуть.

Сьогодні, блукаючи лабіринтами Фейсбуку, натрапив на інформацію, що буквально вчора-позавчора була річниця дещо своєрідної події – саме 3 листопада 1968 року в СРСР запустили першу фабрику, що виготовляла туалетний папір.  Уявіть собі – це менше, як за два роки до мого народження!  Для Сясьської целюлозно-паперової фабрики закупили імпортне обладнання, почали виготовляти звичні зараз рулони.  Але повірте, піпіфакс далеко не відразу став у країні перемагаючого соціалізму популярним продуктом, товаром першої необхідності.

Довгий час людям абсолютно було незрозумілим, навіщо витрачати додаткові гроші на те, без чого так легко обійтися. Адже в кожній квартирі, в кожній сільській хаті обов’язково був більш звичний, більш доступний і набагато більш функціональний замінник – ГАЗЕТИ!

Так, саме багатофункціональний. Бо їх і без того було обов’язковим купляти чи передплачувати.  Зараз важко уявити, але в совкові часи людина, яка не передплатила яку-небудь "Правду",  чи там "Закарпатську правду", ну або "Піонерську правду",  або ж "Комсомольську правду", "Известия", "Сельскую жизнь" чи бодай районку – ставала відразу вкрай підозрілою для компетентних органів.  Ну хоча б для парткому підприємства. Споживати пропаганду савєцкій чєловєк був зобов’язаний!  Ну а вже бонусом було те, що газета – універсальний пакувальний матеріал, в неї можна було загорнути  все – від оселедця до чобіт. Теперішні формати преси занадто куці в порівнянні з радянськими, тоді більшість центральних газет була як мінімум формату А2, тому й загорнути можна було досить габаритні речі.

Ще газетами заклеювали на зиму вікна. Ними розпалювали багаття, печі і шпори.  Ними упаковували скляні банки в поштових посилках. Їх пхали взимку у промокле взуття, щоб до ранку вони його бодай трохи підсушили. Газетами витирали досуха щойновимиті вікна і дзеркала – так не лишалося плям і розводів.  Їх різали в лотки для домашніх улюбленців (о, наближаємося до какашок!)

Ну і, звісно, саме ними витирали, перебачте,  гузиці.  Так-так, це значно зручніше, ніж листком клену чи лопушком. Я не знаю, як вирішували проблему в сталінські часи, адже портрети партійних керівників були неодмінним атрибутом кожної газети, а за таке зухвале поводження з зображеннями вождя можна було надовго загриміти. Але в часи мого дитинства, в пізньобрежнєвську добу, з цим було спокійніше. Генсек так генсек, хто там буде аж дуже роздивлятися.

Але головне – був у цьому величезний виховний і ідеологічний сенс!  Комуністи вчасно помітили таку особливість психіки: інформаційний голод  найбільше загострюється саме тоді, коли ти ходиш "по великому". Ну як ходиш… сидиш, взагалі-то. Але какаючий індивідуум неймовірно тягнеться до інформації. Інакше чому ще зовсім нещодавно  всі напам’ять знали склад освіжувача повітря? Я ще раніше особисто бачив у одного з інтелігентів-всезнайок зі столиці в туалеті чималу книжкову полицю. Каже, до кандидатської готувався переважно отут… А в наш час бударь, в якому не ловить вай-фай або 3G взагалі зайве, нікому не потрібне  приміщення на межі нонсенсу! А от якщо в туалеті і вай-фай, та ще й  розетка для зарядки – то звідти декого і годинами не виженеш!

А в радянські часи все замінювала ота сама газета. Будь-який пролетарій, котрий поза відхожим місцем навіть не розкриє свіжий номер "Московського комсомольця",  в туалеті перед тим як добряче помняцькати відірваний клаптик, обов’язково хоч пару рядків прочитає, хоч пару лозунгів засвоїть, хоч пару прізвищ вождів запам’ятає.  "Товарищи Воротников, Зайков, Соломенцев, Слюньков, Пельше  и другие члены…"   Ось! Прочитав? А тепер вже можна і втирати типографський свинець у ніжну шкіру інтимних місць…

Ви не повірите, але все, що написано вище – лише вступ. Адже про це знають всі. А розповісти я хотів інше –  яким ще способом використовували в туалетах газети ужгородські студенти. Принаймні фізичного факультету УжДУ (наш виш був у ті часи Державним, а не Національним), які жили в гуртожитку №3 на нинішній набережній Незалежності, а тоді – Ленінградській.

Умови проживання тоді, в 86-90 роках минулого сторіччя, були, чесно кажучи, в цьому гуртожитку цілком собі спартанські.  На відміну від "четвертої общаги" на БАМі,  тут на весь довгий поверх був лише один чоловічий туалет на чотири чи п’ять (точно не пам’ятаю) посадочних місць.  Тобто, самі розумієте, туалет не пустував майже ніколи. Ці самі посадочні місця – прості унітази, які взагалі не пам’ятали сидінь і кришок. А часом (гуртожиток же ж не новий) – і води.  Відповідно про комфорт ніхто не думав – всі забиралися з ногами на фаянсове коло, швиденько в позі гірського орла робили свою справу і якнайскоріше полишали  не надто привітне приміщення.

Але ж той самий туалетно-інформаційний голод нікуди не дівався. І замість піпіфаксу завжди під рукою ті самі газети. І бодай трохи – те саме швидке читання. Не надто цікавої і захоплюючої, та скажімо прямо – нудної заідеологізованої радянської преси. Та чому ж тоді  так часто з чоловічого сортиру лунав голосний, щирий сміх?

Відповідь для теперішнього часу несподівана.  Студенти, як відомо, народ веселий і кмітливий. Часом занадто веселий і занадто винахідливий. І отак скрючившись на краю "білого друга" молодь все ж давала волю почуттю гумору.

Не знаю, хто і коли зробив це вперше. Перед тим як зім’яти щойно прочитаний аркуш, невідомий мені попередник побачив в газеті заголовок, який дуже підходив до місця перебування і мети відвідування, до самого процесу. Студент відірвав стрічку з заголовком і, плюнувши на зворотний бік,  приклеїв на стінку кабінки. Його наступник прочитав, пореготав і вже в своїй газетці знайшов інший заголовок, який теж пасував справам туалетним. Він також відірвав і наклеїв поруч. Справа стала, як тепер кажуть, хайповою і вірусною. В кожній кабінці можна було на стінці побачити вирізки з різноманітними фразами. Наприклад, "И РОДИЛСЯ БОГАТЫРЬ". Чи "ЦЕЛЬ БЛИЗКА, УДВОИМ УСИЛИЯ!". Чи там "НАШ ОТВЕТ ИМПЕРИАЛИСТАМ".  "ЗАПУЩЕН НОВЫЙ СПУТНИК". "НАША ПРАЗДНИЧНАЯ ВАХТА". Та просто безліч усього.

Віддамо належне журналістам тих часів – газет друкувалося чимало, заголовків вигадувалося на два порядки більше. А совковий стиль ідеально підходив для використання в таких імпровізованих сортирних гумористичних стінгазетах. "Перли" можна було відшукати в будь-якому виданні, а в антисанітарних умовах  студентського бударя одкровення журналістів наповнювалися несподіваним сенсом, вигравали зовсім новими відтінками.

Здається, прибиральниці, які спочатку, можливо,  боролися з цією паперовою епідемією, врешті-решт махнули рукою і залишали ці вирізки на місці.

В результаті стіни туалетів виглядали приблизно так:

17919_900

Цю ілюстрацію я зробив просто, за тим самим принципом, що й веселі какаючі студенти-фізики вісімдесятих років: знайшов в Інтернеті скани декількох газет радянської доби, вирізав їх і приліпив на "стінку". Звісно, не слиною, а фотошопом. Гігієна понад усе. Перебачте, що це не надто автентично, проте загальне уявлення цілком формує. Зате заголовки з абсолютно реальних, справжніх газет.
Отакі бували в ті часи розваги…
Історія абсолютно реальна, однокурсники не дадуть збрехати.
Ще раз прошу вибачення за цю не надто гігієнічну, та все ж веселу  тематику. 
Матеріал закінчено.
Хто зустріне тих вразливих, занадто гидливих аристократів в десятому коліні, які пішли на початку статті, передавайте, що вже можна повертатися. Я більше не буду.

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук