На і в Синевир

Минулого тижня випала мені нагода навідатись до "перлини Карпат" — Синевирського озера.

Поїхав із сином на запрошення своїх друзів із київського клубу DIVE IN, ну і, зрозуміло, що метою був саме дайвінг. Враховуючи, що мова іде про національний парк, необхідно було отримати відповідні дозволи, що і було зроблено. Сам би я цим оформленням не займався, отже, вирішив скористатись нагодою і чужою працею.

       Навряд чи є зміст описувати закарпатцям, про що іде мова, аж доки не говоримо про власне підводні враження, але все ж про це трохи пізніше. Щодо дороги — загалом непогана, лише в одному місці між Волівцем і Міжгір’ям симпатичний зсув, що тішить фотографа і засмучує дорожника (або й ні, що їх взагалі засмучує?), ну і наприкінці шляху, самі розумієте, суміш асфальту із його залишками. 

Звичайно, хоч і не Індія, але обов’язкові корови, що відпочивають посеред  дороги в Синевирській поляні, ну і неодмінні відвідини ведмежого вольєру. Що про нього сказати ? Написано вже багато, і мабуть, справді велика справа робиться.

       Ну і трохи про озеро. Оскільки воно високогірне, то не варто забувати про можливість виникнення гіпоксії і гіпотермії. На щастя, цих неприємностей не сталось. Зате нам не надто пощастило із погодою, напередодні тиждень ішли дощі, і те ж саме очікувало нас на озері. Звичайно, проблема не в тому, що ідучи під воду, боїшся намокнути, а тому, що ця вода надто мутна і видимість надто мала. Навіть і другого дня, хоч небо було ясним, прозорість не покращилась.

      Який же Синевир знизу? Замулений і холодний (від десяти метрів і вниз температура біля п’яти градусів). Багато раків, як і в інших наших озерах. Не бачив жодної риби в товщі води, можливо, через погану видимість, хоча на поверхні групки мальків форелі пливуть прямо в руки. Найцікавіші, на мій погляд, об’єкти — це смереки, що "ростуть" із дна. Можливо, біологи мене поправлять, але враження таке, що ці дерева виросли іще до того, як утворилось Синевирське озеро і зараз ніби "законсервовані" в холодній і не надто насиченій киснем воді. Верхівки цих дерев зруйновані і найвищі частини знаходяться на глибині кількох ( найглибше, що товариш знайшов — десять) метрів від поверхні.

       І, певно, останнє: національний парк, тож при зануреннях нічого в воду не кидається і нічого із води не витягається. Синевир має після нас лишатись таким, як був і до нас…