Ми не обираємо Батьківщину: кому на неї начхати – це або «люди світу», або убогі.

Катерина Ірха  23 августа 2018 22:56  100185359 0187131

Я щороку пишу про завтрашню дату, бо, як би там не критикували нинішній стан справ у державі, День Незалежності – це все ж свято і свято довгоочікуване. Якщо ви не в курсі, то всі, хто ідентифікували себе українцями, чекали на цей день десь років 500-600. І у моєму розумінні, суть цієї події року 1991-го полягає у тому, що ми отримали можливість творити щось самостійно – для свого блага, комфорту, безпеки, щастя… Щоправда, ми цією можливістю поки не скористалися. Це пов′язано із тими ментальними рисами нас, українців, які не модно згадувати. Це я про хату, яка у кожного з краю, а за тим краєм хоч потоп.

І от днями у соцмережі, яка все стерпить, натрапила на допис із питанням «Що для вас День Незалежності?». Я от знаю, що це для мене значить, але на свою голову почитала, що з того приводу «люди думавуть». Якщо коротко (готові?), «незалежність – це ганьба, це сором, це розстріляти всю ВРУ, ПУ, КМУ, це всіх повісити на стовпах, це порожнє місце, це бідність, це провал, це погані дороги, це #нахвонокомутреба…». От це лаконічний виклад бачення незалежності для сотні представників «активної громади».

Я впевнена на 100%, що вказані громадяни – це ті особини, які першими кляли совок, бо так модно, і їм же, капєц, як не вистачає совка. Ну, типу незалежність – то всьо не те і не так, бо їм нич не дали. Їм же, водночас, стрьомно зізнатися, що були б раді отримувати голу кістку біля конури, де вони сидять на ланці. Може, моя думка десь звучить стервозно. Може, я її якось недорікувато висловила, але я так собі бачу.

Жуть, як мене вибісили ті коментарі – тупі, обмежені, не аргументовані… Жодного коменту, на кшталт «незалежність – це оптимальний стан для спільної самореалізації… це умова досягнення ВИГІДНОЇ ЛИШЕ НАМ мети… це привід пишатися, що ми перемогли пафосне і жорстоке ярмо задохлої імперії… це досягнута мета ціною у мільйони життів», або що «це неймовірна відповідальність за кожен рух, кожне рішення, БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ, слабкість, безхребетність і невпевненість…». Незалежність – це купа (неймовірних масштабів) роботи!!! Цієї роботи вистачить на кілька поколінь, після яких наступні покоління будуть жити прям кайфово. От тільки почати треба щось робити, бо лінуємося і ховаємося у панцирі внутрішнього жебрацтва. Ех, як написала)) Ну, я художнік – я так бачу.

Але ви не подумайте, що я така у рожевих окулярах бачу лиш позитив. Ні, я бачу, що наша нинішня незалежність не позбавлена купи залежностей. Зокрема, залежностей від біг-бордів, бо ми від них ніяк очей відірвати не можемо. Шукаємо все ту морду з борду, яка за нас правильні рішення ухвалювати буде. Та не буде, блін! Не буде!!! Ми примотали себе наче армованим скотчем до виборів. Elections are the path to freedom. Теж ні. Бо ми обираємо, а потім забиваємо на тих, кого обрали. Ми жорстокі люди. Кидаємо своїх обранців напризволяще, у прірву владних спокус, на жертовне вогнище пільг і бонусів… Як так можна?! Чому не ходимо і не питаємо: депутате/президенте, ріднесенький, ти якого біса на пленарні засідання не ходиш? Чому за важливі для мене питання не голосуєш/не підписуєш? Чому замість Бердянська у Монако летиш? Чому з бандюками водишся, а не садовиш їх у темні замкнуті приміщення? Чому ти плануєш, а він воює і можливості щось планувати не має? Друже, може, ти щось не те плануєш?.. А треба питати, долучатися до обговорень, оживляти громадські ради, штурмувати приймальні (бо ж вони мають бути), у віконця стукатися…

У тому дописі, який мене аж так завів, був комент – «сенс нам рипатися, як самі нічого не можемо? ЄС на нас начхати, а сусід східний, який у рази сильніший за нас, все одно поки спокійно жити не дасть». Брешу, не так прям дослівно було, але суть я передала. Так от. По-перше, як на мене, ЄС на нас дійсно начхати – у тому сенсі, який автор коментаря мав на увазі. Не будуть єврокомісари по хатках їздити і хліб з маслом кожному українцю роздавати. Але щоб з тієї Європи нам була користь, треба оті рекомендації щодо комунікацій із владою хоч трішки виконувати. Бо ж співпраця з європейськими партнерами має чудові старти, але до фінішу допливає не все. 

По-друге. Якщо два Рими пали, то чому ви думаєте, що встоїть «третій» – самопроголошений? Зрозуміло?

Ми не обираємо Батьківщину. Це істина, оспівана і викладена в різних варіаціях у безсмертній класиці. Вона у нас є – це її головне призначення і подарунок нам. Кому на неї начхати – це або «люди світу», або убогі. У даному контексті з презирством ставлюся до обох категорій. Я свою Батьківщину люблю – мені тут затишно, спокійно… Я вдома. Знаєте, як це класно відчувати, що ти вдома? Ні? Тоді дуже шкода. Розбачте те, що прочитали.

Фото з серпня 2014 року. Локація – поле колишнього сояшника у м. Сватове. Луганщина, Україна.

39928680_1816579401729975_4265056722843860992_n

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментариев нет