Як правильно розмовляти українською?

Закон про мову завжди буде вразливим місцем для нашої країни, адже на її території проживає безліч національностей. Кожен етнос хоче, аби його мову поважали і вона була на рівних правах з іншими. Та виникає питання: чи потрібна тоді чітко визначена державна мова? Відповідь – НЕОБХІДНА! Проблема в іншому – чи знають люди мову держави, в якій вони проживають і громадянами якої вони є? Ось тут виникають сумніви і зараз я поясню чому.

Почнемо з того, що Україну можна визнати досить толерантною державою щодо мов інших культур. Це єдине пояснення того, чому в 2012 році ухвалили закон «Про основи державної мовної політики», одним із пунктів якого є офіційна двомовність у регіонах, де чисельність нацменшин становить більше 10%. Так, ми відразу починаємо розмовляти російською/словацькою/угорською/білоруською мовою (якщо, звичайно, володіємо нею на достатньому для розуміння рівні) зі співрозмовником, хоча і досі знаходимось на території україномовної країни. Чому представники іншомовних культур інколи навіть не намагаються грати за нашими правилами?  Напевно, у них власні переконання стосовно мови. У будь-якому випадку володіння іноземною мовою ще нікому не зашкодило, тому це не найбільша проблема нашої крани.

Як би там не було, але державною мовою на законодавчому рівні є українська. 4 жовтня 2018 року Верховна Рада затвердила законопроект №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Відповідно до такого закону, у медичних установах, закладах освіти, місцях громадського харчування та інших установах ви можете вимагати, щоб обслуговування здійснювалось українською мовою. Та чи зможе це зробити персонал?

На основі власних спостережень я переконалась, що незнання на високому рівні державної мови зовсім не заважає спілкуванню. Як часто ви натрапляєте на людей, для яких використання табуйованої лексики є цілком прийнятним? Особисто я чую ненормативні висловлювання щодня. Думаєте, від своїх друзів? Ні, мова не про них, а про людей, які ненормативно висловлюються просто на робочому місці. Нещодавно їхала в маршрутці на навчання і 30-хвилинна подорож міськими заторами видалась неймовірно довгою та втомливою, адже водій готовий був облаяти кожного пасажира, який довго намагався втиснутись у забитий під зав’язку автобус чи просив відчинити двері на потрібній зупинці, або водія автівки попереду, який: «Купив собі це *** авто, а тепер цей *** їде і думає, що головний тут. *** поворотник увімкни, ***!» Не знаю, у кого які погляди на це, але я хотіла вийти вже тоді, коли до університету залишалась ще добра половина шляху. У супермаркетах, на ринку ситуація не краща. Не розумію, для чого працювати з людьми, якщо ти навіть себе не поважаєш і відверто демонструєш для широкого загалу низький рівень свого інтелекту та вкрай обмежений словниковий запас? Страшно уявляти, як «гарно» розмовляє сучасна молодь. Хоча, що тут дивного, коли молоде покоління зростає в оточенні, де відверто бракує знань про хороші манери та правильне спілкування. Модель поведінки з початку формується хибною, а наслідки можуть завдати серйозної шкоди. Невже ніхто не розуміє, що через це враження про особу складаються швидко і точно не на користь мовця?

Чому тоді ми сперечаємось через правильність чи неправильність мовних законів, якщо самим не під силу відстояти власну думку без використання нецензурних висловлювань? Потрібно починати з себе, «чистити» мову з середини, позбуватись звички послуговуватись ненормативною лексикою. Краще вміти висловлюватись на мові нацменшин, аніж падати в очах співрозмовника через лайку.