Депутатський сан, або Чому народні обранці люблять протирати штанці

Анна Семенюк  20 декабря 2011 16:10  3902379 12554

Суспільство вже давно звикло до твердження, що поділу людей на класи не існує. Однак, самопереконання і самонавіювання – методи не зовсім прийнятні в умовах явного і виразного (щоправда, негласного) розділяння населення на «вищих», «середніх» і «нижчих».  Як можна прагнути збудувати нормальну щасливу країну (ну, хоча б, у загальному розумінні!..) на фундаменті тришарового суспільства? Чому хтось вважає себе Кимось і чекає на повагу, шану і обожнювання своєї персони, зовсім не заслуговуючи на такі «суспільні дари», а хтось не живе, а існує і, сам того не усвідомлюючи, головну частину свого буття-існування присвячує збагаченню «народних обранців» (і не тільки обранців!) та роботі над формуванням їхнього ж позитивного іміджу? Визначити, яке місце в українському суспільстві займає той чи інший «клас» і конкретно розібратися з питанням ху із ху доволі складно...
      Давно не є секретом, що поняття «українська політика», «українська влада», «українська громада» і «українська держава» разом взяті становлять феномен сучасності під загальною назвою «життя в Україні». Так виразно і безладно будувати свою країну, мабуть, ніхто, окрім українців, не наважиться. Бо тільки ми можемо щиро любити свою Батьківщину, щиро ненавидіти свою владу (у будь-яких її проявах), щиро гризтися між собою і, змішавши всі перераховані пункти, повільно розвалювати державу. Це і є друга сторона щирого українського менталітету...
      Часто дослідники політичного становища нашої країни (як вітчизняні, так і заморські) однією із головних причин довговічного карабкання синьо-жовтої на пік під назвою «Нормальна держава» називають цілковите нерозуміння українців-простолюдинів (себто нас із вами) з українцями-«великолюдами» (тими, котрі прийняли народне посвячення в обранці – депутатський сан).  Чому нам, таким щирим і дружнім, ось уже впродовж майже двадцяти років ніяк не вдається знайти спільну мову? Адже, як кажуть деякі «свідомі патріоти», «кров у нас єдина, мова у нас солов'їна, Україна у нас одна». Але якраз тут вони, мабуть, помиляються, бо в українському суспільстві бачимо: а) конфлікт крові (блактино-депутатська і червоно-простолюдинська); б) конфлікт рівня висловлювань (чи то не по-солов'їному розмовляємо, чи то у нас різне поняття про солов'їв?..); в) конфлікт розуміння єдності (комусь єдність – у загальноукраїнському визнанні бандерівського руху, комусь – у встановленні «гостьових» зв'язків сіж Сходом і Заходом нашої держави, а комусь – у визначенні пріоритетного напрямку руху капіталу...).
      Чим же ми так різнимося?! Зрозуміло, що у сучасному українському суспільсті ще до цього часу статусний рівень визначається належністю до того чи іншого класу, мірою заповнення кишень «шуршачими об'єктами» і кількістю займаних владних крісел. Однак, серед мільйонного населення, яке умовно відноситься до середнього і нижнього шару українського суспільства, яскраво вирізняється так звана еліта – люди з грошима, лексусами і головами, наповненими бажанням збагатити своє черево (як це не хочеться визнавати, але у наш час поняття «еліта» не завжди співпадає з поняттями «мораль» і «культурний розвиток», бо на перший план вийшли зовсім інші «цінності»). І частина тої еліти наділена самим же народом особливими привілеями, бо прийняла депутатський сан – а це вам не просто ігри, це ігри на нервах своїх же виборців.
      ...Влада  змінилася, а депутати – ні. Багато з них (боронь Боже, не  всі, -  до узагальнень і глобальних  висновків не прагну!) так і  продовжують кращі традиції своїх попередників, використовуючи історією випробувані прийоми провадження своєї політики:  вішання лапші на вуха, заговорювання зубів і морочення голови. А народ покірно хаває все, що треба і що не треба та ще й умудряється між собою дискусії точити щодо правильності/неправильності дій чи бездіяльності тих чи інших представників владного мужицтва.
      От  так то є у нас в Україні: поки ти «в низах» - то і люди біля тебе нормальні, а коли вже пробився «у верхи», то ті нормальні стали другим сортом (чи то пак класом), для якого ще й треба видумовувати всілякі папери-закони для «покращення соціального становища населення». Це все гострі сторони щирого українського менталітету, який часто тягнеться до пережитого вже багатьма країнами стародавнього принципу панування «по-панськи» із активним використання непоборимої гордості у випадках спілкування з простими людьми.
      А чому так? Усе пояснюється простим  і всім зрозумілим висловом: «Бо  так!». 
      ...Все  починається із того часу, коли народний обранець тільки-тільки почав вміщатися у шкурі від непередбачуваної, але такої бажаної радості – утвердження його на владному посту і прийняття депутатського сану. Тоді він починає нервово бігати по своїй хаті, обдумовуючи свої перші кроки у депутатській кар'єрі (при цьому спостерігається явище, яке вже стало тенденцією – закидування своїх предвиборчих програм-обіцянок у довгий ящик і уявне спалення всіх заморочок, котрі могли б посіпати совість новоспеченого депутата).
      Визначивши  для себе пріоритетні напрямки діяльності із застосуванням принципу «проти кого дружу-кому очі замулюю-кому нерви  треплю», депутат починає працювати над створенням образу ділового мужа. Тут-то і проявляються творчі здібності народних обранців: хтось зачіску змінює, хтось поповнює свій гардероб трьома-чотирма новими костюмчиками, галстучками, шкарпеточками, хтось підбирає собі новий спосіб пересування (ну, неладно народному обранцю пішки по бруківці топати!), хтось облаштовує свій новий кабінетик із шкіряним крісельцем для депутатської жопенції і потужним коп'ютером для створення атмосфери мозкового напруження і майже всі забувають про цяцянки – ті, що обіцяли тому середньо-нижчому класу.
      Далі  – наступний етап адаптації новоспеченого  депутатика у світі політичного життя країни (краю, району, міста...): треба освоїтись і нарешті зрозуміти «Шо ж я тут маю робити?». А відповідь не така вже й нафуфирена: тискати на кнопочки або дерти руку догори, коли те саме робить сусід по парті (даруйте, сусід по партійному сидінню) і, не дай, Боже, не слухати, що там за питання розглядається на тій сесії – нащо собі голову «мудрими» висловлюваннями навантажувати?! На цій стадії пристосування народного обранця до депутатського життя також відбувається чітка диференціація особистості захисника народних прав від мас, що пояснюється об'єктивною причиною – треба ж максимально виділитися з народу, щоб показати тому мужицькому прошарку (я про нас з вами), хто є хто і кому де є місце.
      Потім наступає процес повного вживання депутатської шкури в тіло колишнього представника народу і щирого поборника людських прав і з'являються вторинні ознаки набуття особиною депутатської породи: він не впізнає старих знайомих-простолюдинів або, якщо впізнає, то у розмові з ними обов'язково натякне (якщо прямо не скаже) про відпочинок на зимових канікулах і нову ванну, і про свої шалені успіхи у сприянні розвитку палко любимої Батьківщини; він уникає випадкових стиків з виборцями, які доклали зусиль для просування його кандидатури на вибрах, бо ще, тьфу-тьфу-тьфу, попросять про щось; він не слухає людей (з того ж середньо-нижчого класу), у кращому випадку – «запрошує» їх до себе в кабінет у години офіційного прийому, потім ощасливлює нежданним подарунком – візиткою-календариком-плакатиком-брошуркою із власним фейсом і щедро обсипає наївного українця черговою порцією депутатських обіцянок...
      Продовжувати  опис процесу прив'язування тонкої чутливої душі до депутатського крісла можна ще довго, але чи є у цьому  сенс? Однозначано – ні. Бо відносини українських депутатів з простим і наївним народом прямо стосуються старої української приказки – «і сміх, і гріх». Але поки ми нікуди від цих гріховних веселощів не дінемося, бо настільки вже той наш менталітет вжерся в дух усього українського народу, що видьорнути його з корінням вдасться тільки шляхом гострого підрізування прикореневих ґрунтових проблем, як от взаємозв'язок влади і народної думки в Україні.
      А поки що вихід один – не давати посвяченим у народні депутати рвати струни на народних нервах і час від часу нагадувати їм хто кого обслуговує. Бо переосмислення первинних депутатських обов'язків, що виявляєтья у виникненні різноманітних стереотипних тверджень, що мають відвертий єретичний характер, як наприклад усталена думка, що активно ширяє в депутатських головах і ратує про те, що з простими людьми із «нижчих» шарів суспільства можна просто не рахуватися, тягне за собою невтішні наслідки: цілковите нерозуміння зв'язку влада-народ-держава і, як наслідок, масовий безлад у всіх сферах суспільного життя українців.
      Середньовічний  поділ народу на класи відповідно до його статусно-матеріального становища  вже давно мав би зникнути із ряду сучасних явищ. Однак, фактично класово-статусний  поділ існує донині і принципом  класової належності керуються не тільки у владних структурах, а майже у всіх закутках людської діяльності. Бо цей принцип настільки вкорінився у головах людей, що навіть говорячи про цілковиту рівність у всіх планах, підсвідомо розуміється і враховується статусна планка людини. Про моральні якості сучасного українського суспільства, а тим паче про прояви моральності в українській політиці з років незалежності зачіпати, мабуть, і не варто...
     Про депутатський корпус і про український  народ загалом можна казки  писати. При чому ці літературні  твори будуть базуватися на реальних життєвих фактах.
     Добре, що в Україні, крім найродючішої землі, найсинішого неба і найвродливіших жінок ще є найдотепніші депутати (причому всіх рівнів влади!), які дають нам наснагу для саморозвитку і прагнення до реалізації своїх прав бути обраними до органів державної влади. І просто інколи неабияк радують громадськість своїми творчими спробами налагодити конструктивний діалог з народом.
     Браво! Ми живемо в унікальній державі: крім найкращих пшеничних колосків, найдорожчої гречки і найсолодших цукрових буряків, українці ще регулярно збирають щедрий урожай милих депутатських обіцянок!
     Шануймося!
 

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментарии (1)

Katia  27.02.12 13:01

AFAIC that's the best anewsr so far!

Всего комментариев 1
]]>