Задушена царевіца, або Моя оксамитова Болгарія

Алла Хаятова  15 сентября 2012 00:12  81220831 121344

10 днів без телефону – це неймовірно і невимовно! 10 днів спання досхочу, ходіння босоніж гарячим піском і вдихання морського повітря. 10 днів, коли ти думаєш лише про розклад свого дня, меню обіду чи вечері, кількість сонцезахисного крему і ані крихту – про роботу і все, що залишила в Ужгороді. Я обманула тих, кому дала другий номер телефону: роумінгу не сталося, і я з цього просто щаслива. Ці 10 днів мали мене повернути до себе. І вони це зробили.
Те, що я їду на море, та ще й за кордон (уперше!), і, як на мене, ще й так надовго, здавалося неймовірним навіть о 5-ій ранку, коли, скручені у вузол понад 25-годинною дорогою, ми з сумками висадилися в самісінькому центрі курорту Сълнчен Бряг – так само, як і тисячі туристів цього сезону, що зробив Болгарію одним з найбільш популярних напрямків з грифом «чудове співвідношення ціни і якості». Власне, море, сонце і спокій – це все, що мені було потрібно.

IMG_2642

Утім, і не мала іншого виходу - у відпустку їхати не тільки хотілося, а й було просто необхідно. Посадка на автобус більше нагадувала завантаження, а перші дні відпочинку – вихід зі ступора: аж у надто кепському стані як фізичного, так і психологічного виснаження дісталася берегів Чорного моря. Тут: сонце, море, прогулянки, сон, їжа і вино. До «обов’язкової програми» додалися ще пару болгарських міст, один вечір «загулу» в нічних клубах Сълнчен Бряга, фотографування човнів та архітектури, ну, й трохи шопінгу…
А от засмаги цілком могло бути й побільше – таке враження, що палючого сонця остерігалася надмір, і не лише уникала його у найактивніші години, а й передала куті меду із сонцезахисними кремами. Зате й жодного разу не «згоріла» і маю надію на тривку засмагу, особливому «морському» відтінку якої неабияк радію, визнаючи, що мої ноги ще ніколи не були такими «бронзовими». Моря теж би не завадило побільше, але ж коли його досить, правда?..

22

Болгарія – це направду спокійно: вона ані дивує над-випещеністю (ніби такий собі гібрид нашого Криму з більш імпозантною Хорватією), ані дратує не-комфортністю. Власне, для мене, як людини, що певною вимогливістю все ж вирізняється, але може похвалитися й здатністю вижити і чудово почуватися у майже будь-яких умовах, єдиним елементом дискомфорту був… диван. Його, попри невеличку «бучу» першого ж вечора (тобто, ночі, по поверненні з дискотеки) з викликанням готельного security з вимогою все ж якось більш «інженерно» розкласти цей елемент меблів, так і не вдалося до ладу опанувати. Словом, чи так й передбачала та конструкція, а чи направду просто не знайшовся спосіб його належно розкласти, але мій диван стояв підпертий власними ж подушками і нещадно скрипів, через що мої сусідки з-за дверей мале чітке уявлення про те, як мені спиться, вранці резюмуючи: сьогодні ти крутилася – щось снилося?.. Все інше – було чудово!
А надто – море (пощастило: майже всі дні воно було дещо штормовим, і хвилі, ці хвилі…). Звісно, сонце, яке ніби проникало в шкіру і міцним теплом випалювало з тебе зайві думки, даруючи розслаблення. І вже точно – Несебр. Набережні з видом на море і заквітчане різнокольоровими вогниками узбережжя, ілюміновані старі башти й рештки античних споруд – це Несебр. Міцний морський вітер і сонце, що, майже впавши в море, золотить каміння, дерево і шкіру – це Несебр. Ринок з сувенірами та подекуди одягом і галантереєю, що розтікся по забрукованих вуличках (ятки квартирують у ненав’язливих дерев’яних МАФ-ах у тон усієї міської столярки), на численних терасах грає жива музика, в очах мерехтить від кольорів всього довколишнього та орнаментів сувенірів, ну, і ці запахи – це Несебр… Мій Несебр – це також човни і віконечка, які привезла додому на фото. Несебр – м’яке літо в час, коли вже календарна осінь, це сидіння на брилах причалу і вдивляння у хвилі…

IMG_3905

Врешті, Несебр – і матеріальний: це три баночки особливого меду (з коріандру та дубового листя), придбані там на медовому фестивалі. Це дві мої нові чудові сумки (так, мій фетиш) - у Болгарії, до слова, непогані і недорогі шкіряні речі. Це вилицюватий дядько, який 15 хвилин розповідав про місцеві спеції – сминдух, чубрицю, часникову сіль та особливі болгарські суміші, і відтак (перший і єдиний!) зробив покупчині знижку, і тепер ці запахи знову зі мною, коли відчиняю кухонну шафку. Це чи не найкраща у Європі кераміка з міста Троян, що не просто гарна, а й дзвенить при ударі пальцями і витримує як духовку, так і мікрохвилівку та посудомийку. Горщики-гювече та спеціальне деко для запікання страви під промовистою назвою «міш-маш» я сокотила всю довгу дорогу в автобусі й не раз думала, що гаплик моєму новому кухонному реманенту, аж ні – живі-здорові! Це й запах трояндової косметики, котра через її всюдисущість та густий аромат дещо набридла, і лише вдома з узятими на пробу взірцями з’ясувалося, що вона справді чудова – слід було придбати більше!..

IMG_3929

Моя оксамитова Болгарія – це години на пляжі: або по шию в крутих хвилях, або на піску в сонячному потоці з аудіо-книгою у вухах. Це біле вино та салат із мідій на терасі з прекрасною панорамою. Це солодкий перець і помідори з фетою, це персики, йогурти і айран. Це прогулянки брукованими вуличками тоді, коли сонце вже скотилося в море. Це прохолодний берег в час, коли просто перед тобою сходить місяць, а хвилі вирізняєш у темряві лише тоді, коли вони вже піняться; це босоніж ходити в сутінках прибійною лінією і та неочікувано побачити між складених парасоль химерний силует мужчини з металошукачем… Це – сухе вино: корки від пляшок на нашому столі в готелі і запотілі келихи на терасах…
У згадках лишиться, безумовно, й болгарська мова. Кирилична, через подібність абетки вона невимовно смішна: чушка, зеленчук, царевіца (перець, овоч, кукурудза), і всичко (все) інше, не кажучи вже про такий перл як «задушена царевіца» (те, що звучить як назва казки, є всього лише стравою з кукурудзи). Неабияк потішив і населений пункт «Звездец» - колежанка угледіла це диво на вказівнику на трасі, шкода, нема фотофакту.
Зате маю чимало «побутових» зауваг: wi-fi у готелі – цілком необов’язковий; оливкова олія для засмаги – ліпша за всі спеціальні засоби; як не парадоксально, везти на море три купальники – зайве, тим паче, коли відпочиваєш топлес; і загалом – речей треба брати менше, ЩЕ менше 9протилежна ситуація – з акумуляторами і кратками памяті для фотоапарату)! І, звісно, автобус… і нехай на зворотньому шляху я мала змогу опановувати 33 відносно нові способи спання на трьох (!) сидіннях (і ще трьох сумках), так довго везтися – це страшне, і варто пробувати інші варіанти доправи…

IMG_8701

І ще: №1 для уваги має бути море і, так би мовити, самозаглиблення, а не усіляка марнота – у відпустці час слід приділяти передовсім собі. Власне, що важливо: їздити відпочивати слід з тими кого любиш, і, що також суттєво – хто має подібні до твоїх зацікавлення та темп життя… У підсумку: віддавати тіло хвилям штормового моря – заноситься до «переліку найкращих речей на світі», як і нелякані вгодовані чайки, гарячий майже до нестримності пісок під підошвами та вид на море з Несебрсього берега. Туди ж, звісно, сам факт більше ніж десяти діб ЗОВСІМ без телефону. Хочу ще.
Більше про пляж і «навколопляжне» - у першому з фоторепортажів

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментарии (1)

red  21.09.12 14:34

"Задушена царевіца" - це ж не просто так вибрано? Чудово написано!

Всего комментариев 1
]]>