Місто в рожевих окулярах

Алла Хаятова  30 апреля 2013 10:09  45434799 235418

«Зупиніть цвітіння сакури!» - волає ужгородська киянка (чи то київська Ужгорода?) на сторінці facebook, звісно, просячи притримати рожевий квіт до часу, коли зможе приїхати. Колега розміщує фото квітучої сакури із підписом – причина відсутності квитків Київ-Ужгород. Туризмознавці говорять про десятки, ба навіть чи не сотні тисяч туристів, котрим кортить одного: узріти на вулицях Ужгорода оте диво дивне. Місто раптом рожево збожеволіло…

Мимохіть відмічаєш: та вони змовилися – ще й убираються «в тон»! В Ужгороді, самопроголошеній сакуровій столиці, на повну триває наймасовіший флешмоб під гаслом «А ти вже сфотографувався із сакурою?». Близь дитячої лікарні батьки, аби зняти по-сакуровому синочка молодшого шкільного віку, навіть висадили його на дерево: малий з переляканим лицем тримається за гілку і дещо здивовано поглядає в об’єктив… В Ужгороді – сакури, і нехай весь світ зачекає…

А от і ні! Звісно, радість присутня. Але ж ой як далеко нам від японського замилування (там є слово навіть спеціальне – ханамі): біля сакур метушаться з фотоапаратами, шарпають гілки – роблять усе, аби відхопити собі шматочок краси, що проминає, й менш за все – просто насолоджуються. Про звичайне споглядання ніби й не йдеться, мова більше про те, що сакури – наше все: ужгородський бренд, чи не голова туристична родзинка. Направду ж сакури – це наші особисті весняні рожеві окуляри. Врешті ж - хоч у цей короткий період, рахуючи усіх цих туристів зі здивованими очима, ми можемо зі спокійною душею пишатися нашим містом: он же ж, привід для цього рожево квітне!

Сакура – наш весняний макіяж, маскувальний халат, відволікаючий маневр. Був би культ (та й може бути!), але ж – де продумана кампанія із перетворення квітучого дерева на стрижень усіх подій весни?! Від самопроголошеного «Сакура-фесту» (от лишенько, така ідея, і не сталося, не сталося!) сумно стає, точніше, від переліку його заходів під девізом «пошкребли по сусєках». А де ж справжнє, де креатив? Де промо «Ужгорода сакур»?! Врешті, де повага?!

Маленькі сакурки нині тикають до землі будь-де у місті, не дотримуючи системи. Ба більше – кілька років тому ужгородську «фішку» почали активно поширювати по інших місцях, «розмазуючи» нашу, саме нашу родзинку. «Тєма» про «найдовшу в нашій частині світу» сакурову алею на набережній перетворилася на геть сумне явище, давши декому підстави називати Ужгород містом не сакур, а - містом вандалів. А тим часом ті самі, висаджені чеськими ботаніками (котрі у 1923-му році виснували, що саме тут приживеться щеплена на черешню японська вишня), невмолимо старіють. Їх, певно, треба потрошку замінювати, й при цьому не забути про належне інформування громади, що може й з протестом вийти на захист рідних сакур… Ну не так треба до цього ставитися, не так!

І почати – з найпростішого! По-перше, хоча б трошки, хоча б, нехай, показово, перекрити бодай дві сакурові вулиці для автомобільного руху, аби не заважали тому таки сакурово-фотографічному флеш-мобу. По-третє, ну хіба ж так уже складно і коштовно кільком найгарнішим сакурам влаштувати підсвічування на ніч? По-третє, хіба ж зовсім неможливо завадити отому рясному паркуванню авт під сакурами? Врешті, якнайкраще прибирання міста, належне розташування лавиць зі смітниками – це за змовчуванням… Ну а заходи – та їх має бути не перелічити, і не лише поодиноко організованих силами вічно неспокійних ентузіастів, а натхненних, розумно спланованих та системних. Наразі ж в місті нема жодної сакурової традиції. Ба більше – хоча б у котромусь закладі є тематичний рядок в меню зі слово «сакура»? Сумніваюсь, здивуйте мене!

Поки що, хоч як це не сумно, мантрою «Ужгород - місто сакур» завдячуємо лише отим чеським ботанікам, що вже давно відійшли… І лише де-не-де додаткового шарму рожевому святу додає художник Антон Ковач, який традиційно виходить з мольбертом на вулиці міста, наш солодкий Валентин Штефаньо, який придумав сакурові льодяники, й та сама всюдисуща кафедра туризму, завдяки якій Свободку убирають в Сакуру… Де масові дійства? Де заходи в японському дусі? Де настроєве, у радісному пориві, дитячо-молодіжне, а не чиновницько-вимушене саджання нових сакур? Де заклики підтримати тему рожевого квіту всіма можливими способами? Де пріоритетність уваги до сакури (і до туристів, що, кажуть, винайняли усі готелі в місті на цей час!) в оцей от один-єдиний тиждень (ну гаразд, нехай два тижні) у році? Врешті, де якнайретельніше (ну, як у хазяйки на свято!), нехай і авральне, прибирання отих кількох вулиць? Ех… Проблема радше не так в людях, як у середовищі, хоч саме його і творять люди. Наш спільний міський простір нездоровий, він важко дихає. Тож на справжнє сакурове свято можемо лише сподіватися, а краще – таки прагнути створити його разом: вигадуючи заходи, втілюючи проекти, тиснучи на міську владу з вимогами подбати про ключові залежні від неї моменти в цей період… І, гляди, аж раптом з часом прийматимемо більше туристів, а то й усім містом вийдемо, скажімо умовно, на сакуровий парад, і квітнення японської (ні, ужгородської!) вишні стане не тільки приватним ханамі городян і гостей міста, а спільним святом?!

…Сакура – це дерево, що квітне, таке, що прекрасне протягом тижня в році, і котре не плодоносить. І все ж таки в Ужгороді сакури приносять свої плоди. Окрім неминучого збільшення «туристообігу» - ще й те, що хоча б на цей період ми дивимося на наше місто крізь рожеві окуляри і по-новому в нього закохуємося… А це, погодьмося, сьогодні так нам потрібно!

Вона проминає – оця сакуровість, і, певно, це її найгарніша риса. Власне, найбільше люблю час, коли сакура відцвітає, і в Ужгороді йде рожевий сніг. На жаль, нині він переважно сипатиметься на машини, і побачити його таким, що елегантно вкриває чисту бруківку… Ну, сподіватимуся… Тим не менш, під час свого особистого ханамі я вже ж зробила кільканадцять фотографій, і навіть сфотографувалася сама, хоч і не планувала цього робити. Утім, знімаючи, самоусунулася від фіксування суто рожевої піни, воліла подивитися на сакуру у міському середовищі. Тим паче, що найкраще вона пасує все ж тому самому Галагову… Перепрошую за відсутність сакурового захвату й прошу – таки насолоджуймося, убравши наші рожеві окуляри, радіймо місту, весні, собі і сакурі! Вона ж цвіте – попри все, цвіте, і це таки гарно!

IMG_6989
IMG_6895
IMG_6896
IMG_6899
IMG_6903
IMG_6905
IMG_6907
IMG_6910
IMG_6913
IMG_6916
IMG_6921
IMG_6922
IMG_6924
IMG_6926
IMG_6927
IMG_6929
IMG_6930
IMG_6934
IMG_6937
IMG_6938
IMG_6939
IMG_6940
IMG_6983
IMG_6984
IMG_7002
IMG_7004
IMG_6987
IMG_7000
IMG_6994

Оставить комментарий

Комментаторы, которые будут допускать в своих комментариях оскорбления в отношении других участников дискуссии, будут забанены модератором без каких либо предупреждений и объяснений. Также данные о таких пользователях могут быть переданы правоохранительным органам, если от них поступил соответствующий запрос. В комментарии запрещено добавлять ссылки и рекламные сообщения!

Комментарии (2)

ююю  03.05.13 20:34

дійсно цвітіння сакур це рожеві окуляри, як сказала Алла, або макіяж Ужгорода...., але вглядає це на обшарпаному лиці міста, як посмертній макіяж.... жаль....


Галина  30.04.13 19:09

ну, уже напише, так напише та Алла! Якщо дозволиш - підпишусь під кожним твоїм словом! Щось з тою здичавілою сакурою давно час робити... Шкода,що ця думка цього року запізнилась! Але весна прийде ще! Цілую тебе!

Всего комментариев 2
]]>