Зірка сучасного українського спорту фехтувальник ужгородець Анатолій Герей розповів Uzhgorod.in, де його найчастіше можна зустріти в місті, яке хобі захоплює його на Закарпатті іноді понад фехтування, а також про те, як вирішує спірні питання з тренером-батьком.
«В Ужгороді буваю тиждень на місяць»
– Анатолію, ви узагалі в Ужгороді часто буваєте? Це, звісно, рідне місто – але у зв’язку із тренуваннями, виїздами – скільки часу вдається тут побути?
– Тиждень на місяць – я так підрахував. Зазвичай за таким графіком: два тижні на зборах в Києві, тиждень вдома.
– Тренуєтеся тільки в Києві – чи й удома також?
– І там, і тут – на базі на Швабській. Займаюся із батьком , здебільшого, але є тут ряд спортсменів, майстри спорту, у яких вистачає майстерності для спарингів.
– Тобто вам потрібен професіонал певного рівня?
– А крім того ще треба, аби їх було багато – для можливості відпрацювати різні моменти. Високий противник, лівша, правша – ти ж не знаєш, з ким випаде можливість боротися наступного разу на змаганнях.
– То маєте таку команду противників тут – і в Києві так само?
– Так просто в Києві вона більша, там все таки збираються люди із усієї країни, 30-40 чоловік – ти собі можеш взяти будь-кого і відпрацювати конкретні прийоми.
– Скажіть, будь-ласка, на скільки закарпатська школа фехтування котирується на рівні Україні.
– Вона входить в ТОП-5% – це Київ, Харків, Львів, Миколаїв, Ужгород та Хмельницький ділять п’яте місце. Це визначається за результатами спортсменів на змаганнях. Наша збірна, там де я виступаю, по шпазі, йде третьою у світовому рейтингу – перед нами Франція на першому і Корея на другому місці.
– За рахунок чого такий високий результат?
– Це результат останніх двох років – нижче 4-го місця ми не опускалися. Це досить складно, бо рівень усіх зростає – якщо раніше виходив і не звертав уваги, чи це японець чи це аргентинець з тобою у поєдинку, то зараз багато тренерів-спеціалістів із Італії, колишнього Радянського Союзу, Угорщини, де були сильні тренерські команди роз’їхалися по всьому світу. І ти тепер не знаєш, хто за цією людиною стоїть – хто її готує, хто її тренує. Тому треба завжди бути на сторожі й обережно вести бій.
«Спокуса, звісно, є, гроші там більші. Але поки йде мова про результат»
– А наша тренерська школа у фехтуванні так само високо цінується, як і спортсмени?
– На жаль, ні – виїжджають усі за кордон масово, у зв’язку із фінансовою кризою . Залишаються тільки старші тренери – для який існує мовний бартер, люди віком за 60. А молоді закінчують університет –й у світ. Мої знайомі працюють тренерами в Китаї, Штатах, Канаді. Ті самі 800-1000 доларів вони можуть заробити й тут десь в Києві, але їдуть за кордон.
– Вам так само постійно пропозиції надходять?
– Звісно, як і спортсмену, так і тренеру – але я поки що надіюся що мені таки дадуть квартиру, яку мені пообіцяли в Ужгороді. Уже понад рік тільки розмови йдуть.
– А що тримає тут вас?
– Раніше тримали Олімпійські ігри – це мрія кожного спортсмена. А зараз я підписав контракт на рік із Федерацією. В цьому році найголовніші старти – Європа та світ ще попереду, от закінчаться старти – тоді будемо знову думати.
– Спокуса, звісно, є?
– Є, звісно. Гроші там більші. Але поки йде мова про результат, тут у мене достатньо хороші умови, де можна добитися результату. Крім того, у нас зараз непоганий тандем викристалізувався у збірній, ми можемо дати дуже високі результати.
«Намагаюся пояснити, що спортсмен – це добра робота із доброю зарплатою, якщо ти того вартий»
– В Україні фехтування, на жаль, не надто популярний вид спорту – як агітуєте ставати спортсменами молодь?
– Так, якщо дивитися за стартами України – у нас на чемпіонатах збирається рік до року сотня фехтувальників – це досить таки мали на 40 з гаком мільйонів населення. До прикладу, в Італії фехтувальників високого рівня біля 500 чоловік. Там традиції грають роль. У нас за великим рахунком мало хто знає, що таке фехтування. Зате в Парижі на змагання приходять, квитки купують по 10 євро. У нас останнім часом журналісти звернули увагу на цей вид спорту – тому люди хоча би почали мати уяву про фехтування.
– Це напевно ситуація обумовлена з обох сторін – ви почали вигравати, журналісти почали про вас говорити…
– Можливо, (сміється) – але раніше журналісти до нас не доходили. Але українські заліки проходять й далі для досить обмеженого кола любителів – це близькі та друзі спортсменів, або тих, хто має стосунок до цього виду спорту.
– То як усе-таки ви агітуєте молодь приходити в цей спорт?
– Ми, прикладом, йдемо по школах, проводимо зустрічі, робимо рекламу, у нас є сайт. Я зі свого боку стараюся пояснити, що спорте – це визнання, це непоганий заробіток – якщо ти добре виступаєш. Чому ні – ти займаєшся улюбленою справою, не вантажиш мішки на складі, йди працюй в спортзал – і матимеш результат.
«Із залами біда, в Ужгороді тренування закінчуються о 5-тій вечора, аби не платити за світло»
– До речі про спортзали – у нас їх достатньо для фехтувальників? Є де ставати чемпіонами?
– На жаль… І ця ситуація чомусь не міняється з роками. Не тільки із фехтуванням – а із спортом узагалі. Нам треба конкретні споруди. Зараз наші діти виїхали на збори тренуватися у Кострино – там просто нема умов. Поприїжджали люди з України, а там якась площадочка маленька – а має бути зал. Про плавання та тренажерний зал я узагалі мовчу.
У нас навіть під великим питанням наш зал для тренувань на «Динамо» в Ужгороді – бо також хочуть закрити його взагалі – область не знаходить гроші на сплату комунальних послуг. Після 5-ї години ввечері зал закривається – бо треба економити світло. На опалення скидається батьківський комітет.
– Вас просять як людину з досвідом про тренування?
– Постійно. Я треную маленьких, дорослих, навіть п’ятиборців. Є там категорія фехтування – якщо у ній спортсмен набере багато очків за рахунок того, що добре фехтує, то потім може уже, грубо кажучи, не влучити в стрільбі чи не так швидко проплисти.
– Чого насамперед вчите? Які основні кити, на чому тримається фехтування?
– Основне – це самоконтроль, ти повинен усвідомлювати, які прийоми і в який момент варто зробити. Намагаюся людині пояснити: інколи треба не вигравати, а менше помилятися – і це приведе до перемоги. Часто люди хочуть показати в поєдинку все, що уміють, а далі достатньо двох прийомів, аби їх перемогти.
– Ваш батько – відомий тренер. Як ви ним співпрацюєте – яке із тренером? Як він сприймає ваші перемоги, поразки?
– О, він постійно тримає руку на пульсі! Навіть з Ріо я постійно телефонував – питав його думку про суперника, просив передивитися ще й ще раз відео із поєдинку… А так постійно спілкуємося, він постійно підказує, наставляє, направляє… Важко, до речі, коли батько та син роблять одну роботу – бо дуже багато не сходиться думок. В тому сенсі, що він бачить, що цей прийом треба робити так, а я вважаю інакше.
– І як в результаті робите?
– Коли з ним тренуюся – я виконую його вимоги, коли без нього роблю по-своєму. Я відчуваю у 80% випадків, що це виходить краще. Значить, це правильно.
«В Ужгороді найбільше люблю кав’ярні»
– Як розслабляєтесь, коли не на зборах?
– Коли не на зборах, я теж багато працюю. Більше на фізичні навантаження акцент. Знаєте, у спортсменів є правило: серце має постійно битися. Якщо тиждень нічого не робити – на зборах при навантаженні тобі зразу стане зле.
– Для вас рідним містом, все таки, лишається Ужгород – кажете? Де вас тут найчастіше можна зустріти?
– Я найбільше кав’ярні люблю – із друзями там посидіти.
– То в якій кав’ярні Ужгорода можна найчастіше зустріти Анатолія Герея?
– В «Eat meі».
– А крім кав’ярень?
– Іще вдома я дуже люблю із друзями в гори виїжджати.
– Піший туризм?
– Ні, в ліс по гриби. Їздимо на Перечинщину. Я великий фанат грибів. Навіть місця в тамтешніх лісах знаю.
– О, зараз якраз грибний сезон – то що, на полювання?
– Так, якраз чекаємо дощу – і тоді одразу на полювання. Гриби як трофеї, радість від них неймовірна. Потім сушимо, маринуємо, варимо.
– Наостанок – Анатолію, скажіть, яка ваша мета як спортсмена? Золота медаль на Олімпіаді?
– Ну що душею кривити – звісно, олімпійська медаль, я однозначно докладатиму усіх зусиль для того, щоб здобути хоча б бронзу, ввійти у трійку найкращих олімпійців-фехтувальників. Це не так легко – минулий сезон це довів.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.