Усі збіги з реальними подіями чи людьми – випадкові. Уся розповідь – плід моєї уяви 🙂 

"Париж гарний тим, що в ньому мене завжди хтось чекає, навіть якщо у мене там нікого немає". ©

"Я ніколи не бувала у Парижі. Проте, про його летовища знаю чимало. 

Колись один хороший знайомий  у певній життєвій ситуації порівняв мене з аеропортом Бове…

 Паризькі летовища знані як ще одна родзинка столиці Франції. Про Орлі та знаменитий Шарль-де-Голь відомо багато, ними щодня користуються тисячі туристів… Тисячі тих, хто прилітає до найромантичнішої столиці Європи, тисячі тих, хто повертається сюди, тисячі тих, хто робить тут пересадку… Обираючи маршрут подорожі, користуються одним із двох аеропортів Парижа – комфортних, помпезних і на слуху. Вони знаходяться у межах міста. Насправді ж, тут є три летовища… Однак, аеропорт Бове, з різних причин, залишається поза увагою, в тіні, на периферії. Він знаходиться на півночі Франції, на окраїні однойменного міста – в Пікардії. І від столиці його відділяє 90 км. Сюди прилітають лоукости, зі всього світу. Тутешні авіаквитки порядком дешевші, а сам аеропорт за комфортом не поступається двом відомішим. Він, правда, не такий масштабний, більш сімейний, затишний, дещо камерний… Та діставатися, власне, з міста Бове – непросто. Це викликає певні незручності. І для тих, хто поспішає, – точно не варіант. Потрібно або їхати рейсовим автобусом, або користуватися метро чи таксі. Він віддалений, але "свій".

…Дорогою з Бове до Парижу відкриваються чудові краєвиди Франції. Тут все відчуваєш по-іншому, тут люди привітніші – не розбалувані. Тут варто підлаштуватися під час, тут треба навчитися планувати. Іноді немає жодної світлини з подорожі? Чому? бо ти боїшся сполохати мить… Мить здійснення мрій. чи мить спокою. Дорогою до Парижу із Бове є час на відпочинок, є час на вивчення, є час для себе. Не всі це цінують. Цінують привабливість та ім’я. 

Чому ж деяких людей порівнюють із аеропортом Бове? За озвученою версією, так само, як і це летовище, багато в чому вони кращі за ряд інших. Багато в чому більш людяні і прості. Водночас, з такими просто не буває. І, аби відчути усі переваги, варто докласти зусиль, подолати ряд перешкод і впорядкувати час. Однак, якщо таким довіритися, вони не підведуть. Та і пізнати це зможуть лише ті, хто ризикне. А не всі на це здатні. І часто, обираючи між розрекламованим і простим, оберуть розрекламоване. Бо ж, ніби, перевірене. А для отакого "простого" часто потрібен ключ. 

Тому, обираючи, куди ж приземлитися і де провести значний шматок подорожі (читати – життя), вибір падає на Орлі чи де Голь. А Бове… ну, він же периферія. І, подумаєш, що комфортний, і що черги менші, і що формальних процедур не так багато, і скупчення людей… 

…Я ніколи не бувала у Парижі, я ніколи не літала… Та чомусь порівняння, заплутане і на перший погляд незрозуміле, зачепило як ніколи. Хіба ж я схожа на Бове?…

Якщо колись доля закине у Париж, оберу саме це летовище – Beauvais. Так совість буде спокійна… В одному із залів очікування, поміж вибором "автобус-метро-таксі", чекаючи на свій маршрут, я напишу ще одного листа. Листа, якого ніколи не відправлю. Але залишу тут, у цьому залі. на конверті напишу курсивом: "Salut. Comment allez-vous?". І буду сподіватися, що прочитаєш його саме Ти. Ти – той, що не думає про мене. Той, якому я зручна у певний період часу і життєвих обставин. Той, який чомусь зайняв усі мої думки (і водночас для цього не робив нічого). Той, котрий незрозумілий мені у своїй загадковості. Той Ти з багатьма знаками питання і риторичними відповідями (саме відповідями, я не помилилась). Прочитаєш саме Ти. Під час чергового вояжу у Париж. 

"Завжди говори те, що відчуваєш, і роби те, що думаєш. Мовчання ламає долі.

…Я так часто думаю про Тебе, що іноді здається – цей світ обертається навколо Твого імені. І не знаю, куди подіти ці думки.  

А Ти ж чиясь мрія. Чиясь велика нездійсненна мрія. Я думаю про те, скільки дівчат і жінок мріяли б опинитися на моєму місці. Подивитися Тобі в очі, відчути на собі Твою усмішку, твій погляд… Просто Твою присутність у їхньому житті. А я не знаю, як із цим жити. 

Ти виходиш далеко за рамки мого Всесвіту. Іноді мені здається, що Я і є Ти.

А ще часто думаю про тих, котрими зайняті Твої думки. Чому Ти думаєш про них? Чи так само не можеш заснути, мріючи про одну із… Мені цікаво, чи є місце мені у Тобі: у Твоєму житті, у Твоїх думках, у Твоєму всесвіті?…

Я часто думаю про те, чи могло бути усе інакше? Я часто думаю про те, як не хапатися за соломинку.

Знаєш, іноді мені здається, що я до останньої секунди, до останньої дрібниці пам’ятаю наші з Тобою розмови. А коли беруся пригадати, у пам’яті виринають лише маленькі епізоди. Знаєш, я вдячна Тобі за те, що Ти з’явився. Я вдячна Тобі за те, що не балуєш мене своєю увагою. 

Я часто прокручую у голові наші зустрічі. І хочу спитати: "Salut. Comment allez-vous?"

Я думаю про Тебе так часто, що іноді здається: на інші думки немає місця… Намагаюся щось написати, щось створити… Але завжди боюся. Боюся, що з кожним начерком літер на папері Ти зникнеш. Боюся, що Ти зникатимеш з кожними новим дописом, із кожною новою промовою, з думками про Тебе.  а я боюся Тебе втрачати. Я не хочу втрачати Тебе. Хочу бути поруч, бути частиною Твого життя. 

Знаєш, я часто думаю над тим, що цього листа я ніколи Тобі не відправлю. Мабуть, і не варто. Я залишаю його у найзагадковішому аеропорті світу, залишаю, щоб хтось зрозумів. 

Ловлю себе на думці, що мені важливо знати, що Ти здоровий. Що маєш хороший настрій, не опускаєш руки і готовий боротися щодня із новими випробуваннями цього життя. Не важливо, з ким зараз Ти говориш чи на якому континенті живеш… Мені просто важливо знати, що Ти – є. А от чи думаєш Ти про мене?

А ще я часто думаю про тих, хто був поруч з Тобою, хто у різні періоди захоплював Твої думки. Вони вимагали у Тебе чи то грошей, чи то матеріальних цінностей, чи то заміжжя, чи то постійної уваги та присутності. Вимагали летіти в Орлі чи де Голь… Постійно чогось вимагали, а Ти думав… Думав, що всі чогось вимагатимуть… Мені важливо знати, що Ти поїв і маєш сили на новий день. Ти один із тих, непересічних. Я не маю права Тебе в чомусь звинуватити чи чимось Тобі дорікнути. Ти є Ти і не намагаєшся грати, не намагаєшся стати тим, ким Тебе намалювала моя уява. 

А зараз я сиджу у Бове, чекаю рейсу, і знову думаю про Тебе. Беру шматок паперу, ручку і пишу те, що ніколи не відправлю… Не знаю, що буде завтра, що подарує новий день. Однак знаю точно: якщо раптом ми з Тобою зустрінемося, я знову буду щаслива. Ти усміхнешся, а у мені жеврітиме надія: що у ту секунду, коли блиснули Твої очі,Ти подумав про мене. І усмішка ця – для мене. Моя.

А ще я дуже за Тобою скучила. І мені приємно було б знати, що і Ти скучив теж.

Залишаю листа, пакую у конверт, і відправляю у Всесвіт. Він знайде свого адресата, як і аеропорт Бове знайде свого найвідданішого пасажира".

17.-26.10.2016