В обов’язки більшості прес-служб уходить моніторинг матеріалів за відповідною тематикою, які з’являються в ЗМІ. Прес-служба УжНУ також відстежує публікації, що стосуються Ужгородського національного університету: великі й незначні за обсягом, критичні й хвалебні, правдиві й неправдиві… Їх якість залежить від рівня компетенції й порядності автора та, зрозуміло, редакційної політики засобу інформації.
Прес-служба УжНУ вважає за потрібне відповідати на ті публікації, автори яких геть забувають про основні вимоги до творення журналістського тексту, тим самим дезорієнтуючи громадськість краю з особливо важливих питань. Таким є нещодавнє інтерв’ю з ректором ЗакДУ Федором Ващуком у газеті «Закарпатська правда» під назвою «Закарпатська вища школа потребує якісного менеджменту». Змушені реагувати ще й з огляду на ту гіперувагу, яку і сам часопис, і названий освітянський керівник виявляють до найстаршого й найбільшого вишу в краї – Ужгородського національного університету.
Отже, інтерв’ю в «Закарпатській правді» (надалі – «ЗП») вийшло аж на трьох сторінках: анонс на першій, ціла полоса на п’ятій та ще й закінчення на 10-й. Прийом із погляду верстки журналістського матеріалу не найкращий, зате ефективний стосовно сприйняття тексту: на котрійсь із шпальт його та й помітять.
Не знаємо, що помітили правдинські читачі, проте правди там лише частина. А половина правди вже, як відомо, – ціла брехня. Та про все за порядком.
Чомусь автор (ним є Наталія Петерварі – головний редактор «ЗП») називає хаосом «студентські акції й протести, скандальні заяви науковців» УжНУ, натомість ЗакДУ – найсучаснішим («без перебільшення!») вишем. Для пані авторки: ви хоч розумієте, шановна, що означає «найсучасніший без перебільшення» виш? Скоріш за все – ні, тому роз’яснюємо: жоден вітчизняний вищий навчальний заклад не потрапляє навіть до перших п’яти сотень ВНЗ планети. Що там казати тоді про хвалений Вами ЗакДУ, якщо навіть за національними рейтингами він плентається десь там…
Пані Наталі довелося, за її словами, докласти неймовірних зусиль, аби «після тривалих переговорів таки вдалося вмовити» на інтерв’ю ректора ЗакДУ Федора Ващука. До того ж поговорити не про очолюваний ним ВНЗ, а саме про УжНУ. І чого б це Федорові Григоровичу в останній перед відпусткою (!) день говорити про Ужгородський національний, та ще й на такій великій площі газети? Утім залишмо це на розгляд читачів, самі ж повернімося до змісту інтерв’ю з Федором Ващуком.
Федір Григорович зазначає, що свою позицію стосовно об’єднання «висловив наприкінці серпня – на початку вересня 2011 року». Відтоді вона начебто не змінювалася й полягає в тому, що «розпорядження про об’єднання вузів краю втратило актуальність». Нагадаємо, що 10 серпня 2011 року на засіданні Кабінету Міністрів України ухвалили розпорядження № 760-р – про об’єднання чотирьох закарпатських вишів.
Насправді ж Ф. Ващук виявив зацікавлення до УжНУ значно раніше – 2009 року, коли зайшла мова про перший законопроект про вищу освіту. Відповідно до нього кожен ВНЗ рівня університету повинен був мати навіть не 8 тисяч студентів денної форми, як зазначає керманич ЗакДУ, а значно менше – 6 тисяч. Проте в очолюваному ним держуніверситеті не вчилося й стільки (фактично – удвічі менше).
Проте число студентів – лише один із обов’язкових показників рівня вишу. Ф. Ващук скромно замовчує, що необхідною умовою його існування мала й має бути ще, до прикладу, відповідна кількість напрямів і спеціальностей (а це – кілька десятків), функціонування певної кількості спеціалізованих рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій, загальна кількість докторів та кандидатів наук тощо. І якщо УжНУ практично відповідав зазначеним вимогам, то ЗакДУ – навпаки: реально міг перетворитися на звичайнісінький коледж. Ось відтоді й починається предметне зацікавлення Федора Григоровича Ужгородським університетом.
З 2009-го до серпня 2011 року Ф. Ващук постійно виступає в засобах масової інформації за об’єднання вишів, будучи впевненим, очевидно, що йому вдасться стати на чолі об’єднаного університету. Коли ж стало зрозумілим, що спроба очолити колектив УжНУ не вдасться, то, мабуть, актуалізувалася інша думка – про недоцільність об’єднання. Тим більше, що мова зайшла про приєднання ЗакДУ до УжНУ. А отже, керівником національного вишу залишався б реально представник саме найбільшого в області ВНЗ.
Уважаємо, що пану Ващуку не личить і як випускникові УжДУ, його колишньому працівникові, і як керівникові іншого вишу, та й просто відомому професорові називати захист УжНУ своїх інтересів піар-кампанією, говорити про узурпацію «права на любов до університету» (хто її узурповував?), як і фактично звинувачувати найстарший ВНЗ краю в тому, що він відбирає кошти, «украй необхідні для обласних освітніх, медичних та соціальних закладів».
Не зрозуміло, з якою метою редакція «ЗП» розмістила на шпальті світлину, на якій ректор Міжнародного віденського університету Віл Гудгейєр вручає Ф. Ващуку диплом почесного доктора. Якщо в такий спосіб хотіли підвищити «міжнародну» роль Федора Григоровича, то могли б, заради справедливості, зауважити, що на захист УжНУ став почесний його доктор із Хорватії – М. Краньчец, професор Загребського університету.
Викликає подив і думка Ф. Ващука про те, що державна інспекція «дуже толерантно підійшла до перевірки університету». А очолюваний ним освітній заклад перевіряли? Навіщо давати оцінку тому, про що достеменно не знаєш?
Та й узагалі не личить такому поважному керівникові вдаватися до аналізу (в подробицях!) іншого вишу в краї. Неетично. Зрештою, звідки така поінформованість і зацікавленість? Тому дальші слова Ф. Ващука «не хотілося б далі коментувати про стан справ у національному університеті з етичних міркувань» засвідчують лише рівень тих самих міркувань.
Особливо показовими є фінансові «зацікавлення» керівника ЗакДУ щодо УжНУ. Виявляється, він знає, скажімо, що наш університет «повинен заробляти 93 млн». А чого варта думка: «Вважаю, що можна здійснити ряд кроків уже до вступної кампанії і збільшити надходження на 20 – 30 млн до 1 вересня». За рахунок чого? Збільшити оплату за навчання? Мати виторг такої суми з оренди приміщень чи їх продажу? Це, переконані, така собі фантасмагорія, яка не має нічого спільного з елементарним знанням внутрішньої ситуації в УжНУ. Утім, якщо Ф. Ващук – великий сучасний менеджер вищої освіти (якого особливо знають у Чехії), то хай у своєму виші до 1 вересня заробить 20 – 30 млн, а ми всі щиро за нього порадіємо.
На завершення, замість висновку, хочеться навести слова англійського філософа Френсіса Бекона: «Етика ставить перед собою завдання наповнити душу внутрішньою порядністю».
Закликаємо бути насамперед внутрішньо порядними професіоналами: як колег-освітян, так і колег-журналістів. Хоч би перед самими собою.
А проблеми вищої освіти вирішувати не підкилимно, не зі вставлянням палиць у Києві при ліцензуванні та акредитації окремих спеціальностей в УжНУ, а шляхом конструктивної й дружньої розмови за круглим столом. Якщо, звичайно ж, посада ректора УжНУ для Федора Григоровича не найважливіше, що може бути в цьому житті.
Прес-служба УжНУ
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.